Ось адаптована історія:
— Ну не може ж чоловік у такому віці горіти юнацькими пристрастями! Йому ж 46! Що у нього в голові? Ця дівчина могла б йому дочкою бути! Яка там кохання? Хм… Закохався, як віл у ярмо впрягся! Не розумію і не хочу розуміти! — обурювалася Оксана через поведінку свого чоловіка.
Усе це невдоволення слухала її найкраща подруга — Марія.
— Не поспішай з висновками, Оксанко. Все налагодиться. У тебе ж ідеальна сім’я, — заспокоювала подругу Марія.
Хоча й Марія, і колеги по роботі, і навіть сусіди добре знали, що спокій благополучної родини Оксани тримається на волосинці.
Її чоловік Тарас ніби з ланцюга сорвався. Він був сам не свій.
…Все почалося з ДТП. Саме ця подія перетворилася спочатку на мимовільне захоплення, а потім — на останнє палке кохання.
Була зима. Ожеледиця. Щоранку Тарас їхав до офісу на своїй машині. У той день він їхав обережно, повільно. На пішохідному переході зупинився.
Раптом нізвідки вискочила дівчина і впала на капот його авто. Тарас нічого не зрозумів. Спочатку йому здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але роздумувати було неколи. Він миттю вискочив із машини, щоб допомогти.
Постраждала стогнала й охкала.
Тарас посадив її в авто і повіз до найближчого травмпункту. Але дівчина категорично відмовилася. Сказала, що їй уже краще. А от від гарячої кави не відмовилася б…
Тарас привіз незнайомку до свого офісу.
Пригостив смачною кавою з бутербродами.
Познайомилися. Дівчину звали Соломією. Тарас відзначив про себе, що вона була гарненькою — мила, кумедна, з кучерявим волоссям, серйозніша за свій вік. І ще вона здавалася йому чарівною. Хотілося її розглядати і слухати її чарівний голос. Але Тарас швидко взяв себе в руки. Стріпнув головою, ніби зітруючи навіяння, і провів дівчину до дверей. Він і так втратив багато робочого часу. На прощання вручив Соломії свою візитку. Це був лише жест ввічливості.
— Соломіє, телефонуйте, якщо щось…
До вечора Тарас уже забув про ранковий інцидент.
Через два дні Соломія подзвонила. Попросила про зустріч. Мовляв, у неї є важлива й термінова справа.
Тарас, почуваючи себе винним перед дівчиною, погодився.
“Постраждала” відчинила двері своєї крихітної квартири. Тарас увійшов. У дівчини була перев’язана права рука.
— Бачите, Тарасе… Хотіла повісити картину на кухні. Не виходить. Рука болить. Допоможете? — Соломія скривилася від болю.
— Звісно, допоможу. Давайте інструменти, — одразу погодився Тарас.
Картину швидко повісили. А на кухонному столі вже стояла пляшка вина й фрукти.
— Цю подію треба відзначити. Давно мріяла повісити цю картину. Але чоловічих рук не було, — так запросила Соломія гостя до столу.
Тарас не зміг відмовити. Йому стало шкода дівчину. Така гарна — і сама…
Вино за розмовами було випите, фрукти лишилися. Їсти не хотілося. Була лише одна ненаситна потреба — говорити, говорити, говорити…
Додому Тарас повернувся загадковий і приголомшений. Була вже ніч. Дружина Оксана й дочка Наталка спали спокійно. Вони знали, що для Тараса робота — перш за все. Бувало, він і опівночі повертався.
А через півроку Тарас оголосив, що йде з сім’ї. Оксана й Наталка подумали, що він з’їхав з глузду. Звісно, Оксана помічала зміни в чоловікові. По-перше, він забув про її день народження. Такого ніколи не було. По-друге, сімейний бюджет раптом зменшився втричі. По-третє, Тарас став рідше бувати вдома. Можна було б знайти й по-четверте, і по-десяте…
Оксана відганяла від себе чорні думки. Не хотілося вірити в найгірше. Вона завжди сміялася з приказки «сивина в бороду, а біс в ребро». Оксана була впевнена у своєму чоловікові на всі сто. Тим більше, вона завжди доглядала за собою. У неї навіть були шанувальники. Але всі їхні спроби розбивалися об її недоступність. Оксана любила лише чоловіка і вірила лише йому. І раптом такий удар!
В істериці Оксана кинулася до дочки Наталки.
— Наталко, дізнайся у тата всА через рік, коли Тарас повернувся додому з дітьми, Оксана зустріла їх на порозі з усмішкою й розпростертими обіймами, бо зрозуміла, що справжнє щастя — це не минуле, а те, що зараз поруч.
