Коли Олег повернувся додому в п’ятницю ввечері, у хаті пахло смаженою картоплею та чимсь кислим. Він поморщився: Мар’яна знову готовала капусту, хоч добре знала, як він її не терпить. Скинувши дорогий піджак, акуратно повісив його на вішало й пішов на кухню.
— Здрастуй, — пробуркотів він.
— Вже поїв на роботі, мабуть? — запитала вона без усмішки.
— Був фуршет після зустрічі. Клієнт — з нафтогазової компанії, влаштували бенкет. Зате привіз договір на два мільйони гривень.
Мар’яна мовчала. Вона стояла біля плити в старому домашньому халаті, волосся було зібране в неохайний пучок. На обличчі — втома. Їй справді було байдуже — хоч сто мільйонів. Гроші не повернуть те, що було між ними ще два роки тому.
Олег сів за стіл, відкрив пляшку мінеральної води. У очах дружини мигнуло щось схоже на докір.
— У тебе навіть погляд уже інший, — сказала вона.
— Який «інший»?
— Зверхній. Наче я твоя слуга. Усе це — не про нас. Ти тепер інший, Олеже.
— Мар’яно, ти це серйозно? Та я ж працюю, як кінь! Усе, що в нас є — моя праця. Квартира, нова машина, відпочинок. А ти що? Навіть не працюєш більше.
— Я не працюю, тому що ти наполіг! — голос її здійнявся. — Ти сам казав: «Сиди вдома, відпочивай, я тебе забезпечу». А тепер дивишся, наче я нахлібниця.
Олег відсунув тарілку.
— Та тобі просто заздрісно. Я росту, а ти стоїш на місці. Це не моя провина.
— Я стою тому, що ти не даєш мені рухатися.
Він підвівся, роздратовано штовхнув стілець:
— Якщо не подобається — живи, як хочеш. Тільки не скаржся потім.
Їхній шлюб починався гарно. Тоді Олег був менеджером у рекламному агентстві, а Мар’яна — вчителькою англійської. Знімали квартиру, відкладали по трохи, разом вибирали недорогі подарунки одне одному. Їхнє щастя було в малому — вечірні прогулянки уздовж Дніпра, пікнік у лісі, домашні кіновечори.
Потім все змінилося, коли Олега запросили до нового агентства, запропонувавши посаду директора з розвитку. Зарплата — утричі більша. Він почав стрімко рости: відрядження, премії, нові зв’язки. Купили двокімнатну квартиру у новобудові, Мар’яна звільнилася — за його наполяганням: «Навіщо тобі ця школа? Я тебе утримуватиму».
Спочатку все було схоже на казку. Але потім Мар’яна почала відчувати, що в їхньому домі поселився хтось третій — холод. Він приходив разом із Олегом у вечірніх костюмах, у запаху дорогих сигар, у розмовах про ринки, тренди та показники. Олег змінювався, а Мар’яна залишалася тією ж. І це його дратувало.
— Я все думаю, — сказала Мар’яна подрузі, Дар’ї, за чашкою кави, — може, мені повернутися до школи?
— Повертайся. Ти ж любила це. Або знайди онлайн-курси. Ти розумна, Мар’яно. Це просто криза у стосунках.
— Справа навіть не в роботі. Олег наче… чужий. Він не злий. Просто я для нього, як предмет інтер’єру. Сижу, готую, прибираю. Усе, як треба. Тільки нікого не цікавить, як я живу.
Дар’я зітхнула:
— Слухай, це типова історія. Заробив — відчув владу. Гроші виявляють натуру. І не у всіх там гарно та близько.
Одного разу Олег прийшов удень, серед робочого тижня. Він був у гарному настрої, з пакетом з бутика.
— Дивись, купив тобі сукню.
Мар’яна розгорнула тканину — чорну, облягаючу, з розрізом. Дорогу. Стильну. Тільки не її.
— Це не моє. Я такого не ношу.
— Ти просто комплексуєш. Вийдем кудись. До речі, у п’ятницю у нас корпоратив. Поїдемо зі мною. Покажу всім, яка в мене дружина.
— Як річ? — тихо запитала вона.
Він не почув. Або вдав, що не почув.
Корпоратив проходив у заміському будинку. Усі — у брендових костюмах та сукнях. Мар’яна почувалася чужою. За столом вона слухала розмови про інвестиції, курси валют, дорогі авто і запивала нудьгу ігристим.
Коли вона повернулася з тераси, Олег сидів поруч із дівчиною у червоному. Молода, впевнена, гладке волосся, сніІ коли Мар’яна побачила, як та жартівливо торкнулася його руки, а він тільки усміхнувся, вона зрозуміла, що час повертатися додому — до себе самої.
