**Щоденник, 15 червня**
Сьогодні згадала одну історію, яка досі викликає в мені суперечливі почуття.
Коли Микола та Маріанна одружилися, обидві сім’ї були щасливі.
Моя мати, Оксана, навіть прослезилася біля ЗАГСу. А Тетяна, мати Маріанни, обійняла Миколу так, наче вона знала його все життя.
Ні в Оксани, ні в Тетяни не було чоловіків. Обидві самотужки виростили дітей. Обидві знали, що таке біль.
Але, незважаючи на різні характери — одна сувора, рішуча, інша м’якша — вони завжди ставилися одна до одної з повагою. Не робили сцен і не заважали дітям будувати своє щастя.
Перші місяці молодята жили на орендованій квартирі. Крихітна однушка, курячий сусід за стіною, галасливий двір. Зате були вільні.
Через півроку Маріанна придумала ідею. Миколі вона здалася геніальною.
А через два тижні відбулася *та* розмова. З мамами…
***
— Мам, тільки не сприймай це у ворожий бік. Ми з Маріанною обдумали…
Оксана мовчки дивилася на сина. Чекала, що він скаже. Вже звикла до його несподіваних пропозицій.
— Ну… у тебе двокімнатна, у Тетяни — трикімнатна. А ми з Маріанною викидаємо гроші на оренду. І тісно, і незручно. Хотіли б переїхати до неї.
— Кажи далі.
— Ви б могли… ну, пожити разом. Ти б переїхала до Тетяни, а ми — до її квартири. Там просторніше.
Він говорив, наче пояснював правила гри. Спокійно. Без жодних сумнівів.
— Надовго? — уточнила Оксана.
— Ну… поки не заробимо на своє. Може, років на п’ять. Або десять.
Оксана не закричала. Не змінилася в обличчі. Лише сказала:
— Дай мені подумати.
І вийшла на балкон. Стояла довго, дивилася на пустий двір і відчувала, як у грудях піднімається повільний, важкий холод.
***
Наступного дня те саме почула від дочки Тетяна.
— Мам, ви ж з Оксаною добре спілкуєтеся. Ну не найкращі, але ж не вороги? Чому б вам не пожити разом, а ми б переїхали сюди?
Тетяна перебила.
— Ти пропонуєш здати моє життя в оренду?
Маріанна загубилася.
— Та ні, просто… у вас уже все складено. А ми тільки починаємо…
— Складено? Тобто я вже «непотрібна»?
— Ти не так зрозуміла…
— Ні, все зрозуміла. Дякую, доцю.
***
Через тиждень вони зібралися всі разом.
Оксана прийшла першою. Тетяна — другою. Сіли навпроти молодих.
Ті виглядали серйозно. Майже урочисто.
— Мами, ми не хочемо конфлікту. Просимо зрозуміти. Нам важко. Грошей немає. Думаємо про дитину. У кожної з вас — своє житло. А ми мусимо викидати тисячі гривень на оренду. Де логіка? Вам що, так важко пожити разом?
Оксана відповіла першою.
— Важко. Особливо, коли розумієш, що для власної дитини ти — перешкода.
Тетяна продовжила:
— Діти, спробуйте і нас зрозуміти. У кожної — своє життя, свій затишок, свій ритм. Ми нікому нічого не винні і не будемо під когось підлаштовуватися.
— Але ви ж обидві самі. Вдвох буде веселіше, чи не так? — наполягала Маріанна.
— Нам заважає самоЧерез рік вони всі разом зустріли Новий рік у старій квартирі Маріанни, але вже без тих розмов і претензій — просто тому, що хотіли бути поруч.
