Щоденниковий запис
– Куди це ти так вирядився? – запитав сусід, побачивши Олега в охайному костюмі та краватці.
– До сина на випускний, – відповів той.
– Отакої! Я швидко ж ростять чужі діти…
– Свої теж, – усміхнувся Олег.
– Точно… Значить, скоро звільнишся від аліментів?
Олег глянув на сусіда так, що тому стало моторошно:
– До чого тут це?
– Як до чого? Не набридло гроші колишній віддавати?
– Не набридло, – кинув Олег і, залишивши сусіда в розгубленості, пішов.
Поступово гарний настрій повернувся. Нахлинули спогади…
***
Того дня, коли його життя різко змінилося, Олег був у повній апатії.
Здавалося б: вільна людина, заробляє краще за багатьох, живе в чудовій квартирі, жіночої уваги не позбавлений, на роботі – все добре, бізнес процвітає. То чому ж йому так погано? Ніщо не радує. Нічого не хочеться. Все байдуже.
Вийшовши з офісу, Олег зрозумів, що ось-ось почнеться дощ. Небо затягнулося хмарами, піднявся сильний вітер.
Він викликав таксі – не вистачало ще й промокнути.
Машина, як на зло, була в сервісі, а парасольки в Олега відроддя не було.
Плюхнувся на заднє сидіння і провалився у внутрішню порожнечу.
Водій щось говорив, намагаючись вразити явно заможнього клієнта, по радіо грала якась сумна пісня…
Олег не любив таку музику…
Аж раптом почув слова, які миттєво повернули його до реальності.
Я жив тоді бездумно і безтурботно,
Шальна кров грала, мов вино в келихах.
Її любов здавалася безмежною,
І я не міг подумати про інше.
Але день у день, марнуючи час даремно,
Я робив їй болячі все глибші,
І втратив ту любов, святу і вічну,
У дні, коли вона була моєю…
Всередині заболіло… Біль розлилася тілом, і Олег раптом усвідомив її джерело.
Оля…
Оленка…
Ольга…
Так він називав її у різні періоди життя.
Їхній шкільний роман закінчився шлюбом. Ніхто не вірив, що красуня Ольга Шевченко стане дружиною розпусного хулігана Олега Коваленка.
А він вірив. Знав, що так буде. Без неї він не міг би існувати…
Заради неї він навчався, заради неї пробивався в житті, заради неї став тим, ким є.
А вона…
Вона завжди була поруч. Любила. Піклувалася. Надихала.
Народила двох синів.
Завжди спокійна, уважна, гарна.
Жодного докору, жодної скарги.
Їй усього вистачало.
І в якийсь момент Олег вирішив, що так буде завжди. Що це – неминучість. Що вона ніколи й нікуди від нього не піде. Все зрозуміє, все пробачить. Буде поруч, що б не сталося.
І Олега понесло. З’явилися гроші, а з ними – друзі, дівчата, корпоративи до ранку…
Ольга мовчала. Нічого не питала. Приймала як належне…
Ростила синів…
Він не виправдовувався, не благав прощення, не допомагав.
Забезпечував.
Вважав, що цього достатньо, щоб вона була щаслива.
Помилявся.
Одного дня все закінчилося фразою дружини:
– Олеже, я більше не кохаю тебе.
– Та годі! – зніяковів він, – ти просто втомилася. Давай вечеряти…
Вона поставила тарілки на стіл і твердо сказала:
– Ти не зрозумів. Нам треба розлучитися. Я більше не можу і не хочу бути з тобою.
– А про дітей подумала?! – вигукнув Олег і сам здригнувся від банальності говориного.
– Звичайно. Вони повинні жити в любові… а не в шлюбі…
– Ну і йди! – гаркнув Олег, схопив куртку і вийшов з дому.
Три дні не з’являвся. Думав. Сподівався, що вона почне шукати його, дзвонити.
Ольга мовчала.
Він приїхав додому й у передпокої побачив сумки з її речами. Її й дітей…
– Що ти робиш? – спитав він.
– Збираю речі, – спокійно відповіла Ольга.
– Навіщо?
Вона подивилася на нього здивовано.
– Зупини це, – скривився Олег, – не треба… Я сам піду…
І пішов.
Все залишив дружині й синам.
У його картині світу інакше бути не могло.
Після розлучення Ольга кілька років була сама. Він точно це знав. Тож приїжджав, коли спадало на думку, привозив подарунки дітям, вимагав поваги. Вважав, що має на це право.
А потім Ольга несподівано вийшла заміж.
Олег був у шаленстві. Як вона посміла?! Вона! Мати його дітей! Та вона повинна цілувати йому ноги за те, що він їй все залишив, такі аліменти платить, окрім цього ще й допомагає!
І він почав методично отруювати життя колишній дружині.
Особливо коли напивався.
Таке з ним стало траплятися часто.
Дзвонив, писав образливі смс…
Навіть погрожував…
Ольга не реагувала. Проте одного разу заблокувала його у соцмережах і телефоні.
Тоді він почав чатувати її на вулиці…
Протверезившись, Олег завжди лаяв себе за те, що знову неВін глибоко зітхнув, розуміючи, що лише тепер, у цю мить, життя дало йому другий шанс — не повернути минуле, а стати гідним того майбутнього, яке вони змогли побудувати разом.
