Ярослав сидів у кріслі, втупившись у підлогу. Голова гула після сварки, а в грудях ще палали вогні гніву. Він почувався збентеженим і пригніченим. Ярослав повернувся додому пізно, змучений після важкого дня на роботі. Усі думки були забиті звітами, дедлайнами та нескінченним стрессом. Коли він побачив безлад у хаті, нерви не витримали.
— Оленко, та невже тобі так важко прибрати за собою?! — вирвалось у нього.
Його голос лунав кімнатою, і Ярослав одразу відчув, як повітря між ними натягнулося. Ольга відповіла холодно, майже байдуже, але він помітив, як її очі наповнилися сльозами. Він хотів щось сказати, щоби вгамувати бурю, але слова застрягли в горлі. І він продовжував кричати, виливаючи накопичене роздратування.
Ольга сиділа на краю ліжка, очі почервоніли, а серце калатало, немов хотіло вирватися назовні. Ще вчора вона була щаслива, але тепер все змінилося. Це була чергова сварка, яка, здавалося, перекреслювала всі її надії.
— Чому?! — шепотіла вона собі, поки голова крутилася від емоцій. — Чому чоловіки вважають, що ми зобов’язані їм служити?!
Щодня Ольга стикалася з однією й тією ж проблемою: її хлопець очікував, що вона буде доглядати за всім навколо нього. А коли вона намагалася пояснити, що теж втомлюється і хоче уваги, його реакція була передбачуваною: крик, звинувачення та образливі слова.
Її погляд упав на купу брудної білизни, яку вона збиралася завтра перепрати. Але тепер це вже не мало значення. Слова Ярослава лунали в голові: «Тобі що, більше нічим зайнятися?», «Ну звісно, ти знову про мене забула!» Вони стали звичними, як ранкова кава, але сьогодні залишили особливо гіркий присмак.
— Я не повинна виправдовуватися! — прошепотіла Ольга, дивлячись на своє відбиття у дзеркалі. Її обличчя виглядало втомленим, але в очах горіла рішучість. — Я ж працюю стільки ж, скільки й він. Мої гроші — це моє!
Вона згадала недавню покупку — гарну сукню, про яку давно мріяла. Радість тривала недовго. Як тільки хлопець дізнався, що вона витратила гроші на себе, почалася чергова сцена. «Егоїстка! Ти думаєш лише про себе!» — ці слова досі відгукувалися болем у душі.
Але найгірше було те, що він навіть не намагався зрозуміти її почуття. Все, що він бачив, — це власні потреби. Його речі валялися скрізь, але чомусь саме їй доводилося їх збирати. Усі ці дрібниці складалися в одну велику проблему, яка роз’їдала їхні стосунки зсередини.
— Годі! — вимовила вона голосно, струсивши головою. — Я заслуговую кращого. Я не повинна бути чиєюсь служкою. Я хочу жити своїм життям, а не підкорятися чиїмось очікуванням.
Ольга підвелася з ліжка і підійшла до вікна. Вона знала — час прийняти рішення. Більше не можна терпіти таке ставлення. Треба повернути собі свободу, право розпоряджатися власним життям.
— Завтра, — твердо вирішила Ольга. — Завтра я скажу йому все. Нехай вчиться сам справлятися зі своїми справами. Нехай відчує, як це — бути самому.
Ввечері вона довго не могла заснути, повертаючись у ліжку. Думки крутилися, але тепер спрямовувалися в майбутнє. Ольга пругдувала, як починатиме нове життя: зможе ходити, куди захоче, купувати те, що їй подобається, і не відчувати провини за кожне своє бажання. Вперше за довгий час вона відчула легкість, попри складну розмову, що чекала попереду.
Наступного ранку вона прокинулася раніше будильника. Погляд впав на стосок випрасуваних сорочок, які вона зібрала вчора. «Це остання», — подумала вона, складаючи їх у шафу. Сьогоднішній день стане початком нової сторінки її життя. І хоч це буде важкий шлях, він точно приведе Ольгу туди, де вона знайде справжнє щастя — там, де її любитимуть такою, яка вона є.
