Все станет так, як я хочу
Ганна Миколаївна сиділа в кріслі-гойдалці, м’яко перебираючи спицями. Поруч, на вкритому вишитим ряденцем дивані, мирно сопів онук. Вона дивилася на нього з ніжністю і теплим задоволенням. «Ось, росте здоровенний, і все завдяки моїм старанням», — подумала вона.
Ганна Миколаївна завжди пишалася вмінням обходитися малим. У молодості, коли вони з чоловіком тільки починали життя разом, доводилося рахувати кожну копійку. Але саме тоді вона навчилася знаходити щастя в простій роботі і цінувати те, що мала. Вона знала, як приготувати ситну вечерю з того, що під рукою, як поновити старий одяг, щоб служив ще роки, і як виростити дітей здоровими, не витрачаючи зайвого.
Тепер, коли донька Олеся вийшла заміж за Віталія, Ганна Миколаївна помітила, що він зовсім забув про значення ощадливості. Віталій заробляв добре, але, на її думку, гроші йшли на вітер. Нові іграшки, дорогі підгузники, модний одяг — все це здавалося їй зайвим. «Колись і в полі народжували!» — часто повторювала вона, згадуючи часи, коли жили без усяких надмірностей.
Вона глянула на онука, одягненого в теплу кофточку, яку віддала сусідка. «Навіщо витрачатися на нове, якщо старе ще служить?» — думала Ганна Миколаївна. Вона бачила, як Олеся намагається дотримуватися її правил, але Віталія це, схоже, дратувало. Він постійно купував щось нове, не розуміючи, що важливо не кількість речей, а вміння ними користуватися.
Ганна Миколаївна зітхнула і продовжила в’язати. «Молодь тепер інша, — думала вона. — Їм усе треба найкраще, модне, дороге. А раніше люди вміли бути щасливими з тим, що мали». Вона згадала, як сама виховувала Олесю, навчаючи її цінувати працю і бути ощадною.
Віталій сидів у своєму кабінеті, втупившись у вікно, за яким поступово темніло небо. Робота була звичною рутиною, але сьогодні думки не хотіли зосередитися на звітах і графіках. Його мозок раз за разом повертався до однієї й тієї ж ситуації вдома. Дружина Олеся та її мати, теща Ганна Миколаївна, давно перетворили його життя на справжній кошмар ощадливості.
Колись вони жили скромно, майже бідно. Економія була їхнім девізом. Тоді це мало сенс: зарплати ледве вистачало на їжу та комунальні послуги. Але все змінилося, коли Віталій влаштувався на нову роботу. Тепер він отримував гідну зарплату, яка дозволяла не держати кожну копійку в кулаку. Проте Олеся й Ганна Миколаївна продовжували себе вести так, наче грошей взагалі не існувало.
Віталію здавалося, що кожен раз, коли він намагався зробити щось хороше для родини, він натикався на стіну. Якщо купував дружині сукню, вона негайно починала шукати аналог дешевше. Якщо брав новий телефон, Олеся знаходила причину, чому старий ще цілком придатний. Все це супроводжувалося нескінченними повчаннями від Ганни Миколаївни про те, як колись люди обходилися без усього цього.
Та справжнім випробуванням стало народження дитини. Здавалося б, тепер у них є причина радісти і піклуватися про маля як слід. Але ні. Олеся категорично відмовилася купувати якісні підгузники, віддаючи перевагу старим пелюшкам, які, за її словами, були перевірені часом. Вона економила буквально на всьому — від харчування до одягу для дитини.
Віталій намагався пояснити, що зараз у них достатньо коштів, щоб забезпечити малятку комфорт і безпеку. Але його аргументи розбивалися об глуху стіну непоТа раптом дивинa завіяла крізь вікно, розсіявши всі суперечки, і в цю мить вони зрозуміли, що щастя — це не гроші й не економія, а теперішня хвилина, коли вони всі разом.
