Матір постійно лає мене за те, що я не допомагаю доглядати за хворим братом: Після школи я зібрала речі та втекла з дому.
Моя матір не соромиться і з задоволенням пише мені злісні повідомлення. Я вже заблокувала багато номерів, але вона щоразу пише з нового. Зміст листу завжди різний, але в ньому повно лайки. Вона бажає мені жахливого — хвороб і смерті.
Як можна таке писати власній дитині? Вона не вважає це поганим. Вже десять років для неї існує лише мій брат Данило, а я потрібна тільки для прибирання та догляду за ним.
––––– РЕКЛАМА –––––
Play Video
––––––––––
У нас із братом різні батьки. Мати вдруге вийшла заміж, коли мені було дванадцять. Я не пам’ятаю батька, але мати ніколи не говорила про нього добре. У дитинстві я думала, що він погана людина, бо матір безпричинно обливала його брудом. Тепер я опинилася в схожій ситуації.
Мій вітчим був звичайною людиною — ми не сварилися, ставилися один до одного з повагою, але тримали дистанцію. Я не вважала його за батька, але коли просила допомоги, наприклад, з уроками, він ніколи не відмовляв.
Коли мені було тринадцять, народився Данило. Дуже скоро стало зрозуміло, що хлопчик хворий, і мати з вітчимом почали ходити по лікарях. Спочатку була надія, але з часом все стало гірше.
Лікарі спочатку діагностували розумову відсталість, потім поставили остаточний діагноз. На жаль, хвороба була невиліковною. Вітчим дуже важко це пережив, врешті отримав інфаркт і через тиждень у реанімації помер. Моє життя перетворилося на пекло.
––––––––––
Я можу зрозуміти матір. Їй було важко з дитиною, яка або кричала, або робила собі та іншим боляче, або поводилася дуже дивно. Але коли їй запропонували віддати Данила до спеціального закладу, вона відмовилася, сказавши, що це її хрест, і вона його понесе.
Але сама вона не справлялася, тож половина обов’язків лягла на мене. Я поверталася зі школи, мати йшла на роботу, а я залишалася з братом. Було важко, іноді аж огидно — такі діти не завжди контролюють свої тілесні потреби.
У мене не було звичайного життя підлітка: школа, потім догляд за братом, поки мати працювала. Коли вона поверталася, я сідала за уроки, що було неймовірно складно через постійні крики Данила.
Матір тричі пропонували віддати сина до закладу. Кожного разу вона відмовлялася, кажучи, що впорається. Але я не справлялася. Після школи я зібрала речі та втекла, коли мати сказала, що я не піду навчатися, бо маю доглядати за братом.
––––––––––
Я жила у подруги, знайшла роботу, потім зняла кімнату. Про університет довелося забути — не було грошей. Не могла собі дозволити ні денну, ні заочну форму.
Вже майже десять років я не живу вдома і не спілкуюся з матір’ю. Коли в мене трохи поліпшилися справи, я спробувала з нею зв’язатися. Думала, що працюватиму та пересилатиму їй гроші, щоб якось допомогти. Але зустріла лише хвилю ненависті.
Вона кричала, що я зрадЯ відчуваю, що вибрала шлях самозбереження, і хоч іноді мені боляче, знаю, що поступила правильно.
