Після розриву з чоловіком Оксана довго приходила до тями. Віддано кохала свого Тараса, беззастережно, така вже її вдача. Як полюбить — то назавжди, всю себе віддавала чоловікові та синові. З сином усе зрозуміло — це єдина людина в житті жінки, яку неможливо розлюбити за жодних обставин.
Ярослав після школи вирішив служити людям — вступив до медуніверситету. Оксана сподівалась, що він залишиться поруч, але син обрав інший шлях. Пішов навчатись далеко від рідного дому. Тарасу було байдуже, він завжди ставився до всього з холодком.
“Ну що ти, Оксано, син хоче бути лікарем — хай буде. Його життя, його вибір.”
А син мріяв про це з дитинства.
“Мамо, ти ж знаєш — я завжди хотів рятувати людей. Це ж не новина. Звичайно, тобі б хотілось, щоб я був поряд, але я — чоловік. Бачитимемося рідше, але обіцяю навідуватись. Ти ж знаєш, як я тебе люблю, ти — найкраща мати на світі. Пам’ятай про це. Я завжди готовий підтримати.”
Він виїжджав на навчання — останні канікули перед дипломом.
“Сину, я на тебе покладаюсь, дякую за теплі слова. У мене ще є твій тато. Все буде добре. Не хвилюйся за нас.”
Після університету Ярослав одружився, влаштувався на роботу в Києві, народилася онука. Оксані важко без них, але доводиться чекати на синові відпустку.
З Тарасом прожили двадцять п’ять років. Здавалось, усе гаразд — вона освічена, розумна, вміла знаходити спільну мову з будь-ким. Він колись довго добивався її у студентські роки, хоча в неї було чимало залицяльників.
Вона завжди уникала конфліктів, вміла згладжувати гострі кути. А Тарас був грубим та різким. Та вона знайшла до нього підхід. Допомогла йому стати на ноги — разом розробили бізнес-план, вона від самого початку працювала у його справі — автосервісі та продажу запчастин.
Якось Оксана зустрілася з подругами в кав’ярні — у Наталки був привід: народився перший онук. Три подруги дружили роками. Галина працювала з Оксаною, а Наталка сиділа вдома, мала великий будинок за містом. Зазвичай збиралися там, але цього разу вирішили зустрітись у місті.
Сиділи, згадували минуле, обговорювали дітей та чоловіків. І тут Наталка раптом питає:
“Оксано, а ти Тарасові у всьому довіряєш?”
“Так, ми ж без секретів… А чого це ти?” — здивувалась Оксана.
Подруги переглянулися.
“Я його кілька разів бачила в супермаркеті з молодою дівчиною. Вона його тримала під руку. Він мене не помітив.”
Оксана збентежилась:
“Може, з роботи? У нього є помічниці. Іноді затримується, але то через клієнтів…”
Після цієї розмови вона почала придивлятись до чоловіка. Потім знову заспокоїлась.
Але одного дня до дверей прийшла молода дівчина, вагітна, з усмішкою промовила:
“Добрий день.”
“Доброго… Ви до кого?”
“О, яка ви гарна! Ви — Оксана? Тарас казав, що дружина старша й хворіє…”
“Так, це я. І почуваюсь чудово. А ви хто?”
“Я — Марічка. Чекаю від Тараса дитину. Ми давно разом. Він постійно обіцяє вам розповісти, але йому страшно. Каже, що ви його не відпускаєте. Я прийшла сама…”
Оксана оніміла.
“Мені 21, — гордо додала дівчина. — Ми познайомились у інтернеті.”
“Як можна зустрічатись із чоловіком удвічі старшим? Мій син трохи молодший за тебе!”
“Не читайте мені мораль! Мені потрібен забезпечений чоловік. З молодим мене чекає бідність. Віддайте Тараса — він вас давно не кохає.”
“Гаразд, забирай його.” — Оксана ледь виштовхнула її за двері.
Марічка, розраховуючи на скандал, лише знизала плечима: “Бувайте.”
Оксана впала на диван і ридала. Потім взяла себе в руки і продумала розмову.
Коли Тарас прийшов, вона була спокійна.
“Бачиш валізу? То твої речі. Забирай і йди.”
“Оксано, що сталося?”
“Твоя Марічка вже все розповіла. Ти вільний.”
Він благав: “Я не хочу розлучення!”
Але вона зачинила двері.
Через місяць вони зустрілися в кафе. Він хотів поділити квартиру, подаровану їй батьком.
“Або квартура залишається мені, і я не чіпаю твій бізнес, або ділимо все навпіл — але житло все одно тобі не дістанеться.”
Тарас здаВона подивилася на нього з холодом, і він, нарешті зрозумівши, що програш неминучий, похилив голову і мовчки вийшов, залишивши Оксану наодинці з її новим щастям.
