Переїзд у нове житло — справа непроста. Усім це добре відомо.
Ось і Оксана з чоловіком Ігорем, нарешті купивши квартиру просторішу, готувалися до переїзду відразу після Різдва.
Почали складати речі у коробки, щось на сміття, щось — обережно запакували. Дійшла черга до шафи з антресолями. Перед роботою Ігор дістав звідти коробку з ялинковими прикрасами, а заодно вийняв усе інше. Тепер Оксані довелося це перебирати.
На антресолях зазвичай лежить те, що в повсякденності не потрібне, але викинути — рука не піднімається. Може, ще стане в пригоді?
У Оксани було два тижні відпустки спеціально для переїзду. Щоб все переглянути, відібрати, вирішити: що взяти з собою, а що залишити. Складне завдання! Як бути з її шкільними зошитами, щоденниками, грамотами? Батьки колись все це берегли, а тепер воно дісталося їй у спадок.
Вона сиділа біля купки речей і методично сортувала. Щось летіло у смітник, щось відкладалося убік. І ось у руках опинилася невеличка скринька, обклеєна мушлями та камінцями, загорнута у льняну торбинку.
Це був подарунок від дідуся. Він привіз їй з відпочинку, коли їй, Оксанці, було десять. Скринька стала її таємничою скарбничкою. Там вона зберігала найдорожчі дрібниці — свідчення важливих моментів життя.
«Цікаво, чи є таке у Софійки?» — подумала Оксана, але відразу сумнівалася.
Сучасні діти занадто практичні. У десять років вони вже знають, ким хочуть стати. В її ж дитинстві було інакше.
Довелося йти у звичайний технікум, стати технологом і працювати на кондитерській фабриці.
Ігору пощастило більше. Він мріяв бути архітектором — і став ним. Завершив навчання, повернувся у рідний Чернігів, тепер провідний фахівець.
Софійка теж цілеспрямована. Хоча у свої одинадцять ще не визначилася з професією.
Оксана тримала скриньку, але боялася її відкрити. Що там сховано? Які спогади на неї чекають?
Нарешті підняла кришку. Що може бути цінного? Дешевий кулон на ланцюжку із зламаною застібкою — подарунок мами. Бабусина брошка-метелик, з якої посипалися камінчики. Великий перламутровий ґудзик — дуже гарний, але вже не згадати, звідки він.
Ось губна помада у золотастому футлярі — подарована подружкою у восьмому класі. Мама не дозволяла нею користуватися, ось і пролежала.
І раптом — оксамитова краватка-метелик! Темно-синя, витончена.
Спогади повернули її у минуле. Той новорічний вечір, коли до школи запросили хлопців із сусідньої гімназії. Чи то був ремонт, чи просто ініціатива директора.
Гості дали концерт, потім — танці. Її перші танці. В якому класі це було? У п’ятому? Шостому? Тоді вона вперше «закохалася».
Хлопець їй дуже сподобався. Він читав вірші зі сцени, і вони здалися їй такими дорослими. Ось навіть аркуш у клітинку, де вони записані.
На ньому був темно-синій костюм і ця сама краватка. Як проникливо він говорив! Вона мріяла, щоб він запросив її на танець. В білій сукні, з розпущеним волоссям, у шовкових туфлях — вся схвильована.
Скільки їй тоді було? Дванадцять? Тринадцять? Вже не пригадати. Але те хвилювання лишилося в серці.
Ні, він її не запросив. Пішов із вечора рано. Вона з подругою теж вийшла у коридор. Хлопець швидко одягнувся, кинувши краватку, натягнув шапку — і зник.
Коли дівчата поверталися, Оксана побачила метелика на підлозі. Він, мабуть, хотів сховати у кишеню, але впустив. Вона підхопила, вибігла на ґанок — але вже пізно. Він сів у машину, двері замкнулися. Його батьки забрали. Так вони й не познайомилися.
Скільки часу минуло! А скринька зберегла цей маленький, здавалося б, незначний момент.
Вона склала всі дрібнички назад і поставила скриньку на вікно — нехай стоїть на виду. Це частина її дитинства, нехай буде сімейною реліквією. Може, колись розповість Софійці.
А що скаже донька? Напевно, відмахнеться: «Мамо, це ж старовина! Жити треба сьогоденням!»
Та помилилася. Коли Софійка прийшла зі школи, одразу помітила скриньку.
— Це твій скарб? Яка красива! — скрикнула вона, дістаючи то брошку, то краватку.
За обідом Оксана розповіла про того хлопця.
— А шукати не пробувала? Можна було до школи піти…
— Ще й у соцмережах шукай! — засміялася Оксана. — Я навіть не знала, звідки він.
Ввечері прийшов Ігор. За вечерею Софійка раптом заявила:
— Тату, а мамі один хлопець у школі подобався! Вона навіть його краватку зберегла.
— Софіє! — здивувалася Оксана.
Ігор прислухався, потім узяв у руки метелика — і задумався.
— Звідки вона? — нарешті запитав.
— Ну, хлопчик загубив, а я знайш– То це був я, – тихо сказав Ігор, і в його очах засвітилося щось тепле, неначе спогади зігріли його душу.
