Як Остап у 50 років на сайті знайомств наречену шукав
Остап Іванович Бойко, 50-річний холостяк, сідовласий носій “високоінтелектуального” світогляду та дивного шарму, сидів у старому кріслі у своїй однушці на околиці Києва і гладив кота Барсіка. Того самого Барсіка, чиї зневажливі очі та царапки свідчили, що він давно мріяв про втечу, але залишався з господарем заради милосердя. Життя Остапа останніми роками нагадувало похилу дорогу без кінця. Роботи не було, майбутнє розчинялося в тумані, а інтер’єр складався з поличка на кухні, дивана зі здертою оббивкою та килима, що прикривав провалля у підлозі.
Але того дня доля знову дала про себе знати. Під час чаювання розчинним чаєм “Жайвір” Остап раптом вирішив, що настав час знайти щастя. Не якесь там абстрактне, а справжнє — у вигляді багатої та гарної жінки. Адже його формула успіху була простою: “Знайди заможну дружину — і повернеш собі повагу”. До праці він так і не звик, а навіщо, якщо можна одразу опинитися у готовому “раю” — з домашніми обідами, затишком і новою побутовою технікою?
Він відкрив ноутбук, знайдений колись на смітнику, зайшов на популярний сайт знайомств і створив анкету. Справи йшли жваво, хоч і з великою часткою фантазії. На головному фото Остап представився не аби ким, а… фотомоделлю, яку знайшов у мережі. Високий, статний “Адо́ніс” у брендовому костюмі та з останнім iPhone у руці дивився на потенційних наречених. В анкеті він написав:
Ім’я: Остап Бойко.
Вік: 38.
Рід занять: бізнесмен, власник мереї ресторанів.
Хобі: подорожі на яхті, кулінарія (майстер вишуканих страв!), читання класики.
Мета знайомства: серйозні стосунки з гарною та витонченою жінкою. Цікавлять лише заможні панянки, які не зазіхатимуть на моє житло.
“Ну що ж, який же я претензійний”, — із задоволенням подумав Остап. “Зараз усі почнуть листуватись”.
І дійсно листувалися. Правда, не зовсім ті, про ких він мріяв. Замість блискучих богинь із золотими картками йому писали жінки, для яких “заможність” — це дві зарплати у місяць, хом’ячок у клітці та відпустка раз на три роки. “Ні, дівчата, не для вас я тут”, — бурчав Остап, ігноруючи повідомлення. “Мені потрібна жінка з грошима, а не з клубочками для в’язання”.
Та все змінилося, коли йому написала Олеся, 41 рік. На фото — чарівна брюнетка з блискучими очима, одягнена у діловий костюм. “Щось у ній є”, — подумав Остап. “Може, це вона, моя доля?”
— Остапе, доброго дня! Цікава анкета. Ви правда професійний кухар?
— Авжеж! Обожнюю створювати кулінарні шедеври. Ви коли-небудь пробували справжній французький крем-брюле? Це верх блаженства! — відповів він, ковтаючи чай із засохлим печивом.
Година листування — і Олеся погодилася на побачення. Це був успіх! Остап кинувся готуватися: випрасував старий піджак зі шлюбу брата у 98-му, голено підстригся і припудрив прощину тальком, щоб створити видимість густоти. Зустріч вони призначили у невеликій кав’ярні.
Він прийшов на десять хвилин раніше (хоч і на маршрутці) і сів біля вікна. Олеся справді виглядала чудово: струнка, з ідеальним манікюром і витонченим силуетом.
— Вітаю, Остапе, — привітно промовила вона, але, придивившись, злегка насупила брови. — Ви… е-е… зовсім не схожі на фото.
Остап був готовий до цього:
— Усе це камера! Вона ж завжди спотворює. В житті я набагато, гм… ефектніший.
— Ясно, — відповіла вона, вивчаючи його з сумнівом.
Розмова йшла тяжко. Олесю збивали з пантелику його розповіді про бізнес:
— А чим саме ви займаєтесь? — запитала вона.
— Це складно пояснити. Знаєте, стартапи, фонди… Зараз у нас фаза “стратегічної паузи”.
Вона кОстап зрозумів, що його брехня розкрита, і, опустивши голову, пробурмотів: “Мабуть, справжнє щастя — це не мільйони на рахунку, а Барсік, який і без них тебе любить”.
