Одинокість у шлюбі. Чоловік пішов до іншої. Оповідь
З Дмитром ми прожили разом двадцять років. Було у нас усе — і добре, і погане. Та я жодного дня не шкодувала, що провела його з ним.
Завжди намагалася бути гарною дружиною, у всьому йому догождала й не суперечила.
А як інакше? Адже жінка має бути мудрою. Інакше недовго й без чоловіка залишитися — скільки самотніх розлучених навколо нього крутиться. Двічі пробачила йому зради. А одного разу Дмитро навіть вирішив піти з родини. Та я одразу сказала, що без нього жити не зможу. Налякався, залишився.
Випивати мій чоловік теж любив, та хто не любить? Зате працював, і хоч трохи, але гроші в хату носив. Нашій родині вистачало. Та й я на двох роботах працювала. Так і жили.
Коли народилася донька, і я була у декреті, не могла працювати, чоловік став поводити себе гірше. Докоряв зайвим шматочком і звав економити. Та потім усе налагодилося, я вийшла на роботу, і могла сама купувати усе — собі й донечці.
Одного разу він прийшов не дуже тверезий, вранці. Коли запитала, де був — розкричався й замахувався на мене. Я промовчала, адже дружина має розуміти, що він чоловік, і має право іноді відпочити від родини.
А згодом він уже не просто замахувався. Я ходила в темних окулярах, ховаючи синці, але всім казала, що вдарилася об відчинені дверцята шафи.
А потім це сталося ще раз. І ще. І почало траплятися постійно. Лікарі, які лікували мені зламаний ніс та ребра, казали, що треба писати заяву до поліції. Та я не могла. Адже Дмитро — моя людина, рідна й кохана.
Та й якби я так зробила, то він образився б і пішов.
А у нас дитина, якій потрібен батько.
Хоча на доньку він мало звертав уваги. Хотів більше хлопчика. Та друга дитина не виходила, хоча я й хотіла народити ще одну.
Коли донечка підросла, почала просити розлучитися. Так, знаю, рідкісний випадок, адже діти люблять будь-яких батьків. Але Олена (донька) боялася батька, адже їй теж діставалося. Дмитро був для нас авторитетом, і ми його слухалися, але не завжди вдавалося уникнути покарання.
Минали роки, мені вже було за сорок. Олена жила окремо зі своїм хлопцем.
Чоловік теж став спокійнішим, майже не розмовляв зі мною й не звертав уваги. Я звикла до такого ставлення, любила його мовчки, на інших чоловіків не дивилася. Старалася все для нього робити, щоб був задоволений.
Одного разу він прийшов з роботи раніше, дивний і задумливий. Ходив мовчки по хаті. Наче хотів щось сказати, але не наважувався.
— Дмитре, щось трапилося? — я вирішила почати розмову перша.
Він помовчав.
— Так, мене все набридло. Я йду!
Земля пішла з-під ніг. Я вхопилася за спинку стільця.
— Як йдеш? Куди? А я? А наша родина?
— Яка родина? — закричав він. — Ти на себе подивись! Я все життя тебе терпів, мучився. Хоча б тепер поживу для себе, і з жінкою, яка мене варта!
— У тебе є інша жінка? — сльози покотилися з моїх очей.
— А ти як думала? Звісно. На тебе без сліз не подивишся, виглядаєш, як стара. А я — чоловік харизматичний. У мене будь-яка закохається. А тебе не хочу бачити, набридла вже зі своєю любов’ю.
Дмитро схопився, швидко вдягнувся й взяв сумку.
— Речі завтра заберу! — кинув він на ходу.
Отак і завершилися наші двадцять років спільного життя.
Потім я дізналася, що останні три роки в нього була коханка. І саме до неї він пішов.
Сьогодні мені виповнилося сорок п’ять. З моменту розлучення минуло п’ять років, але я так і не оговталася остаточно.
Колишній чоловік при розлученні ділив кожну ложку, забрав усе, що можна, окрім хати — вона дісталася мені від мами. Усе, що відбувалося, було як уві сні, я не могла зрозуміти, що це дійсно зі мною.
Як таке могло статися?
Адже я все для нього робила!
Тепер, через багато років, я все зрозуміла. Не можна жити не своїм життям, а життям іншої людини. Не можна пробачати образи, якщо людина не кається щиро. Не можна ставити себе нижче за партнера й завжди йому догоджати. Не можна терпіти приниження й насильство. А я ж ще й доньку поставила на другий план після нього! Тепер вона майже не спілкується зі мною, ображена за зіпсоване дитинство.
Як шкода, що я не зрозуміла цього раніше! Скільки життєвих сил і енергії витрачено даремно.
Годинник у кімнаті голосно цокав. Цей день народження я також провела сама. Але головне — тепер я знаю, що хочу прожити своє життя, скільки б його не залишилося, у радості й спокої. Не залежачи від чиїхось настроїв і бажань.
Раптом дзвінок у двері. Відчинивши, я побачила на порозі колишнього чоловіка.
— Привіт, я повернувся назавжди. Зрозумів, що ти найкраща й найгарніша. Пустиш? — він усміхаВін залишився стояти за дверима, а я повернулася до своєї кімнати, впевнена, що тепер моє життя по-справжньому належить тільки мені.
