— Подивись на себе! — Колобок, а не жінка!
Олександр згірдно подивився на дружину й відчув, як йому тісно в цих стінах, як хочеться втекти подалі від застібкуватої домівки.
— Коханий, але ж я тільки-но народила нашого сина. Дайте мені час — схудну. — На очах у Оксани виступили сльози.
— Дружини моїх друзів теж народжували, але вже давно як вертали форму. І навіть вагітними ходили не такі розхльостані!
В душі Олександр зневажав її. Не таку він уявляв поруч — жваву, витончену, завжди доглянуту, навіть у домашньому.
А перед ним стояла замучена жінка у потертому халаті, з безперервним виразом вини на обличчі.
Ось Тетяна — це інша справа!
Гаряча, зухвала, непохитна!
Жде його завжди, палає пристрастю. І, звісно, як усі коханки, сподівається, що він покине Оксану.
Рука сама потягнулася до телефону…
— Піду прогуляюся, заодно хліба куплю. — Брехня вилетіла з його уст легко.
На вулиці він одразу набрав Тетянин номер.
— Привіт, Зайченятко! Так сумував. Не можу дихати в тій домівці. Хочу до тебе! Приїжджаю?
— Привіт! Чекаю, цьом! — прозвучало у відповідь солодким шепотом.
Олександр повернувся з хлібом, зморщився від плачу дитини й сухо повідомив Оксані, що його викликають на роботу — терміново.
Робота змінна, тому брехня про колегу, який захворів, зійшла гладко.
Оксана кивнула розуміюче й хотіла поцілувати чоловіка, але він відвернувся, ніби випадково.
Дитина заснула, а Оксана сиділа в порожній кімнаті, обдумуючи його слова.
Так, вона змінилася з часів весілля — перестала доглядати за собою, набрала ваги.
Малютка відбирав усі сили, тому їла вона на бігу, а часто й серед ночі.
На годиннику вже була 23-тя.
Вона хотіла подзвонити Олександру, але телефон був вимкнений.
Годувавши дитину, Оксана лігла спати.
А зранку Олександр увійшов у дім і з порогу заявив, що йде. Що кохає іншу, а її — ні. Але сина не покине й буде давати гроші на утримання.
Важко описати, що відчувала Оксана. Але не заплакала, не благала залишитися.
Минув рік…
Багато змінилося. Син підріс і пішов у садочок. Оксана влаштувалася на роботу, записалася у спортзал і басейн. Вага поступово йшла.
На роботі їй допомагав колега — Андрій.
Одного разу він запросив її до кіно, потім у парк. Незабаром вони почали зустрічатися, а за півроку одружилися. Андрія не бентежила її комплекція. Він бачив її теплу посмішку, ясні очі й кохав її за доброту.
Сину Оксани він став справжнім батьком, і з часом хлопчик почав називати його «тато».
Якось Оксана зустріла сусідку зі старого будинку.
— Оксанко, а я бачила твого Олександра! Одружився з тією коханкою. Вона недавно народила — розтовстіла жахливо. Тепер він постійно «на роботі» затримується.
Оксані було байдуже. Вона давно не бачила колишнього. Аліменти він платив — копійки. До сина майже не цікавився. Але тепер це не мало значення.
Адже вона була щаслива з Андрієм, який став для неї справжнім чоловіком, а для її дитини — найкращим батьком.
