У свої 15 я дізнався від мами страшну таємницю: я маю рідного брата-близнюка. Так сталося, що маму на сьомому місяці вагітності покинув мій тато і вона залишилася сам на сам у «цікавому» положенні.
Вже тоді мама знала, що чекає на близнюків, тож вирішила від одного відмовитися. Мої бабуся та дідусь тоді й гадки не мали, що під серцем у мами – я та мій брат. Аби ж тоді хоч хтось знав, окрім мами про це, можливо доля б інакше розпорядилася.
Від самого народження мама дарувала мені любов і турботу, я навіть ніколи не міг пожалітися на те, що зростаю без тата. Материнського піклування мені вистачало повною мірою і зростав я дуже щасливою дитиною.
Та в 15 років я зустрів хлопця схожого на мене як дві краплі води. З того часу я не маю спокою. Того літа я поїхав до табору на море. В сусідньому загоні я побачив хлопця. Усі довкола відзначали нашу схожість. Хлопця звали Кирило, ми потоваришували.
Здавалося, ми не могли наговоритися, так нам було цікаво. Ми помітили, що в нас багато спільних інтересів та однаковий смак на одяг. Коли я приїхав додому, ми продовжували наше спілкування, хоч і проживали в різних містах.
Якось я показав мамі фото свого друга і вона була вражена. Декілька хвилин вона стояла зомлівши, а потім розплакалася й розповіла страшну таємницю: я маю рідного брата-близнюка.
Я був шокований, не знав як відреагувати. Та той час же вирішив розповісти про все це Кирилу. Коли я сказав йому, що ми можемо бути братами, хлопець заблокував мене в усіх соцмережах.
З того часу ми не спілкуємося. Минуло вже 10 років, як я не можу забути нашу зустріч з братом. Я хочу його розшукати, та тільки не знаю, чи потрібно це йому. Адже тоді, у юності, він не хотів більше мене знати. Можливо, Кирило дуже образився на матір та тільки я ж не винен у цьому.
Що мені робити? Мама не хоче взагалі говорити на цю тему. Вона вважає, що Кирило ніколи їй не пробачить такого вчинку. Моя бабуся ж радить розшукати брата, можливо, він подорослішав та змінив свою думку щодо рідних.
