**Щоденник**
Сьогодні все почалося з хліба.
— Ти знову купив не той. Я ж казала — без насіння, — Наталя поклала буханку на стіл, навіть не глянувши на Дмитра.
— Він був останній, — спокійно відповів він. — Чого ти кричиш? Звичайний хіба.
— У Славчика потім шлунок болить. Тобі легко говорити — не ти йому вночі ліки даєш і сидиш поряд.
Дмитро на хвилину заплющив очі й повільно видихнув. Відніс пакет із продуктами до вікна й сів на табуретку. Ніби силкувався триматися подалі від родини. Хотів бути ближче, але не міг.
У двері подзвонила Оксана — із подарунками та усмішкою. У домі сестри її завжди переслідувало почуття, ніби час застиг. Тут завжди клопіт, але родинний, теплий. І її тягнуло до цього тепла.
— Привіт, рідні. Ну, як тут у вас? Тиша, затишок і спокій?
— Якби. Та вже майже впоралися. Залишилися уроки, вечеря, ванна. І приготувати одяг на завтра, — відповіла Наталя, розпаковуючи пакети. — Зранку на ногах, навіть не присіла.
— Коліна ще не скриплять? — усміх— Ще витримаю, — знизала плечима Наталя, але в її очах помітно було втому.
