…Вдаривши будильник по залізній голівці, Льонько Риба встав із ліжка і босоніж поплентався на кухню. А там його чекав справжній шок. За столом, закинувши одну струнку ніжку на іншу, сиділа Оленка. На ній був лише вишуканий мереживний фартушок. Останній факт так збентежив Рибу, що він навіть заплющив очі.
— Коханий, прокинувся! — Оленка легко злетіла з табурета й повисла на шиї здивованого Льонька. — А я вже сніданок приготувала!
— Справді? І що це? — запитав він, дивлячись на щось волокнисте.
— Як же так, Льоню? Це броколі на пару!
Льонько ніколи не їв «броколі на пару». Він звик снідати чимось простішим.
— Може, трошки майонезику? — несміливо запропонував він, не в змозі жувати безсмачну зелену масу.
Та, побачивши, як ідеальні бровки Оленки зійшлися на переносиці, він швидко відступив:
— Та ні-ні, кохана! Без майонезу!..
«Ну й за що мені таке щастя?» — думав він, доїдаючи броколі. Але думка ця стосувалася зовсім не овочів, а богині, що сиділа на старому кухонному табуреті. «Ця фея!.. Німфа!.. Моя Оленка!..»
***
Вперше Льонько побачив Оленку в театрі, де працював електриком останні тридцять років. Одного разу, лагодячи перегорилий софіт, він направив промінь світла на сцену й… побачив її! Легку, ніжну, немов зі сну. Вона запала йому в серце, і з того дня спокою не було.
Ні, Льонько Риба не був з тих, хто бігає за кожною спідницею! У театрі, де повно красунь, він мав репутацію порядного чоловіка. Можливо, саме за це небо й подарувало йому Оленку?
***
Поспішно поголившись, Льонько почав збиратися на роботу.
— Можна б сорочку погладити… — несміливо звернувся він до Оленки.
Але «німфа» була зайнята чимось важливішим.
— Коханий, а давай сам? — промуркотіла вона, не відводячи очей від телефону.
— Ну, сам так сам! — не сперечався Льонько.
Але оскільки праска десь зникла, він просто розгладив сорочку мокрими руками. Потім схопив робочу торбинку, поцілував Оленку, яка лежала на дивані, і побіг на роботу.
У трамваї він зрозумів, що щось не так. Оглянувши себе, Льонько згадав: у торбинці не було ні бутерів, ні котлет у контейнері. «Нічого, у буфеті щось куплю», — подумав він.
***
«Коханий, перекинь три тисячі. Сьогодні манікюр!»
Прочитавши повідомлення, Льонько трохи здивувався. Він і не знав, що манікюр може коштувати так багато! Але, незважаючи на пустотілий шлунок, він не хотів засмучувати Оленку. «Якщо що, у Петра позичу до зарплати», — подумав він, натискаючи «переказати». Краса ж потребує жертв!
За півгодини до кінця зміни прийшло друге повідомлення:
«Завітай по дорозі в супермаркет, купи авокадо й безлактозне молоко! Цьом!»
Із переліченого Льонько знав лише слово «молоко». Довго блукав між полицями, а потім звернувся до продавщиці.
— Скільки авокадо вам? — ввічливо запитала дівчина, несучи пакет молока.
Льонько знову зніяковів. Він ніколи не купував авокадо. Але, щоб не виглядати дивно, відповів:
— Два кіло, будь ласка!
Розплачуючись, він з журбою подумав, що до Петра таки доведеться йти.
***
Оленка зустріла його з розпростертими обіймами. Вся вона сяяла, ніби зоря, і пахла чимось солодким.
— Льоню, я так за тобою скучала! — щебетала вона, поки він розкладав покупки.
— А що на вечерю, любов? — несміливо запитав він, прислухаючись до урчання власного шлунка.
— А ось і вечеря! — радісно скрикнула Оленка.
У цю мить задзвонив домофон.
— Льоню, спустися, розплатися з кур’єром і принеси доставку!
«Що ж таке коштує, як колесо?» — думав він, важко піднімаючись назад.
— Що це? — запитав він, побачивши контейнер із чимось незвичним.
— Це суші! — пояснила Оленка. — Японська страва!
Льонько суші не сподобались. Але Оленка з’їла майже все, а потім полетіла до спальні. Він зазирнув у холодильник у пошуках борщу. На жаль, там нічого не було.
***
Наступного ранку сніданку теж не було. Оленка спала.
— Коханий, залиш п’ять тисяч, — прошепотіла вона. — Сьогодні шугарінг.
Льонько не знав, що це таке. «Може, лікування?» — подумав він.
— Звісно, кохана! — відповів він і сумно поплентався на кухню.
У холодильнику було лише авокадо. Він не знав, як його готувати.
— Вже йдеш? — запитала Оленка, не відриваючись від телефону.
— Так. А ти, любов, коли на роботу?
Вона відірвалася від екрана.
— Яка робота? Ти забув, що я тепер твоя жінка? Ти заробляєш, а я створюю затишок!
Льонько мовчав.
***
З роботи він повернувся злим і втомленим. На кухні лежало авокадо. У спальні Оленка фарбувала вії.Вдруг він прокинувся і з облегченням зрозумів, що все це був лише сон, а його справжня дружина Валя звичайно готувала йому смачні вареники.
