У хату тихо, нічого не робиш…
— Мамо, пішли грати в машинки, ти ж обіцяла… — знову потягнув п’ятирічний Ярик, зазирнувши на кухню.
Марія спочатку глянула на сина, потім перевела погляд на купу брудної посуду та курку, яка терпляче чекала своєї черги на дошці. Знову подивилася на хлопчика. Той так само пильно дивився на неї, чекаючи відповіді на свою не то прохання, не то вимогу.
— Ярику, почекай трохи, мама скоро прийде, добре? — прошепотіла вона, адже сама не дуже вірила, що це «скоро» колись настане.
— Знову так! Ти завжди так кажеш, а потім не приходиш! Не хочу грати сам! — скрикнув син і вибіг із кухні.
Від криків прокинулася маленька Соломія й одразу ж оголосила про своє пробудження голосним плачем. Марія сіла на стілець, схопилася за голову, наче хотіла заткнути вуха. На мить заплющила очі.
…Марія завжди хотіла дітей і шалено їх любила. Але зараз вона б із задоволенням опинилася десь сама – без нескінченного прибирання, готування, підгузків, логопеда, прогулянок, вечірнього купання, вечері, казки на ніч…
Звісно, багато жінок живуть так само, але в більшості є бабусі, дідусі, чоловіки допомагають. У Марії – трохи інакше. Її батьки за тисячу кілометрів, свекруха працює та займається собою – їй поки не до онуків. А чоловік Ігор майже завжди приходить із роботи, коли діти вже лягають спати. Поїсть, сяде за комп’ютер чи телевізор. Допомоги жодної. А останнім часом стосунки між ними стали напруженими, болючими…
— Мааам… — потягнувся голосок півторарічної Соломії.
— Іду, доню, іду! — відгукнулася Марія й побігла до дитячої.
Повозилася з дітьми, зробила невелике прибирання. Після обіду у Ярика заняття з логопедом. Поки він займався, Марія із донькою гуляли на дитячому майданчику.
Додому повернулися вже ввечері. Марія викупала дітей, нагодувала їх вечерею. Сама навіть не їла, лише чаю ковтнула. Потім прибрала посуд, глянула на курку й винесла вирок – «не встигну». Щоб нагодувати чоловіка, вирішила зварити вареники.
Ігор прийшов ближче до дев’ятої. Марія вже звикла, що чоловік частіше повертається не в гуморі.
— Я вдома! Чого ніхто не зустрічає? — гукнув він із передпокою.
— Ігоре, не кричи, будь ласка, Соломію вже поклала, — намагалася говорити лагідно, щоб не провокувати.
— Ну все! Ось тобі й рідний дім! Прийшов – і одразу тиша! — буркнув Ігор і пішів у ванну вмиватися.
Марія накрила на стіл – поклала вареники, окремо поставила зелень і сметану. Закип’ятила чайник, нарізала хліба.
— Мар’яно, ти що, вареники за акцією купила, і тепер я їх їстиму, поки не скінчаться? — з їдкостю спитав Ігор.
— Ігоре, сьогодні ще раз вареники, а завтра, як і обіцяла, запічу курку, — винувато відповіла вона.
— Сьогодні востаннє. Завтра – точно ні! У понеділок їли ці вареники, і сьогодні те саме! — обурено сказав Ігор і взявся за вечерю.
Навіть не спитав, чи їла Марія щось за день. Останнім часом вона його взагалі не цікавила.
— Ігоре, відірвись на хвилину від телефону. Розкажи, як на роботі?
— Та що там на роботі – все як завжди. Я втомився, а ти ще й дома про це говорити хочеш! — відрізав він і знову втопився в екран.
— Ну тоді смачного, я піду до дітей.
— Іди, — сухо кинув він.
Марія поклала дітей, вимкнула світло в дитячій і повернулася на кухню.
— Я спати, — сухо сказав Ігор і, не відриваючи очей від телефона, вийшов.
— На добраніч, — тихо промовила вона в порожнечу…
Були часи, коли він цілував її на ніч, бажав солодких снів. Бувало, вони довго розмовляли ввечері, пили ароматний чай, дивилися фільми.
Ці теплі стосунки Марія вже починала забувати. Останнім часом щось не те коїлося. Ігор цілковито поринув у роботу, якісь справи, куди їй доступу не було.
Сама вона, після народження доньки, страшенно втомлювалася. Спочатку була надія віддати Ярика до садка, але в логопедичній групі не було місць, тому вирішили залишити його вдома і водити до логопеда окремо.
Марія важко зітхнула, глянула на годинник. Вже пів на дванадцяту! Треба швидко прибрати посуд, помитися – і спати.
У спальню вона зайшла о пів на першу. Ігор, звісно, спав. На його телефоні пролунала смс.
«Хто це так пізно пише?» – подумала вона, але не придала значення, списавши на повідомлення від оператора чи банку.
Не встигла заплющити очі, як пролунав будильник.
«Невже вже п’ята? Таке відчуття, що я взагалі не спала…» – подумала вона, швидко встала, накинула халата й пішла до ванни.
Умилася, зварила каву, щоб прокинутися, і взялася за сніданок. О шостій прокинувся ІВони знайшли щастя в малих речах — у сміху дітей, у спокійних вечорах без докорів, у новому житті, яке почалося з вибору на користь себе.
