Тепер усе буде інакше. Обіцяю…
Робочий день добігав кінця. До закриття магазину залишалося з двадцять хвилин. У такий час покупці рідко заходили. Це не продуктовий, де можна швидко набрати усе потрібне. Техніку треба вибирати з розумом. Вона коштує чималих грошей.
Соломія окинула поглядом просторий зал магазину побутової техніки. Порожньо. Навіть консультанти сховалися в підсобці. Біля входу лише охоронець сидів, втупившись у екран ноутбука. Їй відчувалося, що він або грає в пасьянс, або читає новини.
Вона теж прямувала до підсобки, щоб подзвонити чоловікові, попросити почистити картоплю — щоб вечеря готувалася швидше. Під час роботи в залі особистим телефоном користуватися заборонено. Начальство могло перевірити записи з камер і покарати.
Раптом у магазин увійшов чоловік і підійшов до стендів із планшетами. Консультантів у залі, як і раніше, не було. Охоронець вийшов із-за стійки, але далі входу не пішов — не мав права. Соломія зітхнула та наблизилася до покупця.
— Чим можу вам допомогти? — промовила вона ввічливим тоном.
Чоловік різко обернувся.
— Мені потрібен планшет. Отакий, — він ткнув пальцем у виставлений зразок.
У Соломії перехопило дихання. Наче побачила примару. Так воно і було. Це був він, її втрачена любов. Вона не могла помилитися. Але як? Звідки?
Чоловік не дочекався відповіді, обернувся цілим корпусом і пильно подивився на неї.
— Соломія? Соломія! Невже це ти? — його обличчя осяяла радість.
— Я. А ти що тут робиш? Магазин закриється за… — вона глянула на годинник, — п’ятнадцять хвилин.
— То я не встигну купити? — Він кинув оком на порожній зал. — Шкода.
— Наш магазин працює до останнього клієнта. Можу запропонувати ось цей варіант. Трохи дорожчий, але якість краща, — сказала Соломія, перемикнувшись на професійний тон.
— Добре. Довіряю твоїм знанням, — погодився Богдан.
Вона нахилилася, дістала з полиці нову, не розпаковану коробку. — Ходімо, оформимо покупку.
Підійшовши до каси, Соломія почала заповнювати документи. Пальці тремтіли, вона помилялася, натискала не ті кнопки. Розуміючи, що він бачить її стан, хвилювалася ще більше.
— Пройдіть до каси, я викличу касира. — Вона швидко пішла до підсобки, рятуючись від його погляду.
Молоді працівники купчилися біля столу, щось обговорюючи.
— Хтось, ідіть на касу. Покупку оформила, — сказала вона.
Усі розійшлися, один із хлопців попрямував у зал. Соломія глянула на годинник і пішла до роздягальні. Час вийшов, вона мала повне право піти.
Чоловікові так і не подзвонила. Вона взагалі про нього забула. Соломію весь час била нервова дрож. Навіщо? Чому саме зараз вони зустрілися? Вона сподівалася, що більше ніколи його не побачить. Швидко переодягнулася і вийшла через чорний хід, де приймали товар.
Мокрий асфальт блищав під ліхтарями. Дощ іще моросив, але Соломія вирішила йти пішки. Всього три зупинки — цього часу вистачило б, щоб прийти до тями…
***
Вона закохалася в Богдана з першого погляду. ЗнаІ тепер, коли вона прокинулася від довгого сну власних помилок, у її серці нарешті знайшлося місце для тихої, вірної любові, що чекала на неї цілі роки.
