Йшли разом
Оксана завжди була самостійною та слухняною дитиною. Батьки працювали цілими днями, а вона приходила зі школи, підігрівала борщ, їла й робила уроки. А то й вареники могла зліпити сама. І так з першого класу.
Коли вчилася в одинадцятому, до них у школу на переддипломну практику прийшли кілька студентів. Урок історії проводив високий, суворий Денис Сергійович, у окулярах і сірому костюмі. Хлопці прозвали йбо ботаніком, насміхалися та намагалися зірвати урок. Але до кінця вже слухали, роззявляючи рота. Він розповідав історію так, як ніхто з учителів до нього. Задавав запитання, змушуючи міркувати, висловлювати власну думку, пропонувати інші варіанти подій.
У хлопців горіли очі. Їм уперше дозволяли говорити, змінювати хід історії, хоч і лише в думках. Денис Сергійович охолоджував їхні запальні голови, коли їх замаху заносило у фантазіях про перебудову світу. На його історію чекали і не пропускали.
Оксана не відводила від Дениса Сергійовича закоханого погляду. Вона почала читати історичні книжки, щоб теж брати участь у дискусіях. Одного разу набралася сміливості й висловила свою думку. Денис Сергійович похвалив її, сказав, що якби реформу було проведено так, як запропонувала Оксана, то зараз би жили в зовсім іншому суспільстві. Але пояснив, що тоді зробити інакше було майже неможливо.
— На жаль, історію не переписати, можна лише переписати підручник, зробивши акценти на потрібних подіях, — сказав він загадково.
Потім його практика закінА потім він пішов до машини, обернувся, посміхнувся Оксані і сказав: “Ти знаєш, колись історія твого життя теж стане уроком для когось”.
