Невже доведеться все життя доводити, що я ні в чому не винен…
Маріанна дивилася телевізор, а чоловік сидів за комп’ютером, коли подзвонила мати.
— Що трапилося, мамо? — обережно запитала вона, приглушивши звук.
— Нічого. Просто вирішила подзвонити.
Але Маріанна знала: мати просто так не телефонує.
— Мамо, кажи. Знову Даринка щось наробила?
Мати зітхнула.
— Вона мені всі вуха прожужжала, що хоче до тебе їхати. У інститут мріє вступити. Вчиться погано, голова — лише гулянки. Який там інститут? У нас є гарний коледж і мед училище. Навіть слухати не хоче, — знову зітхнула вона.
— У нас з Олегом однушка. Не думаю, що їй буде зручно з нами, — сказала Маріанна.
— Я розумію. Боюся, вона просто втече до тебе. Ось і подзвонила, щоб попередити. Може, ти сама її відмовиш? Вона мене не слухає. Зовсім відбилася від рук.
— Мамо, вона й мене не послухає. Якщо що вбила собі в голову — не переконаєш. Ти ж знаєш. Спробую поговорити з дядьком Дмитром. Може, візьме її до себе.
— Поговори, Маріанна. Хіба ж у нього своя сім’я. Незручно якось.
— Чому незручно? Врешті, вона його дочка. Гаразд, мамо, я поговорю з ним і передзвоню. — Вона поклала трубку.
— Мати дзвонила? — Олег відірвався від монітора.
— Так. Даринка хоче до нас приїхати, мріє про інститут.
— І що? Якщо вступить — дадуть гуртожиток, — Олег знову впікся в екран.
— В інститут їй не світить, а коледж є і тут. Та й у коледж навряд чи потрапить. Замуж хоче, ось у чому річ. Поговорю з її батьком, може, погодиться взяти її. Повинен же. Вона ж його рідна кров.
Маріанна задумалась.
«Ні, треба умовити дядька Дмитра. Олег гарний чоловік. Якби не так, я б за нього не пішла. А від Даринки всього чекай. Вона на нашому весіллі з нього очей не спускала».
У Маріанни та Даринки були різні батьки. Батько Маріанни потонув, коли їй було шість. Пішов з друзями на рибалку, випив, потім закинув вудку. Гачок зачепився за корч. Він ліз у воду відчепити його — і не виплив. Друзі теж були п’яні, не встигли врятувати.
Молода й гарна мати залишилася сама з Маріанною. Женихів до себе не підпускала. Коли донька перейшла у п’ятий клас, до них у школу влаштувався молодий вчитель математики. Ходили чутки, що перевівся він сюди не просто так — тікав із великого міста від нещасливого кохання.
Він став класним у Маріанниному класі. На батьківських зборах побачив її матір — і закохався. Став приходити до них, допомагати з уроками, причому не лише з математикою. Маріанна швидко стала відмінницею, а в класі почали шепотіти.
А потім мати завагітніла. Заміж іти не хотіла, але Дмитро Іванович умовив. У школі вона так його й називала, а вдома — дядьком Дмитром. Вони розписалися. Коли народилася Даринка, Маріанна стала старшою у сім’ї. Пишалася цим. Мати доручала їй ходити до крамниці, гуляти з коляскою, навіть сидіти з сестрою, якщо треба було відлучитися.
Разом вони прожили два роки. А потім дядька Дмитра запросили викладачем у гімназію в обласний центр. І не дивно — вчителем він був чудовим, учні його любили.
Мати відмовилася їхати. Ніколи не пояснювала чому. Але Маріанна була вже дорослою і багато розуміла. Мати соромилася, що він молодший. Боялася, що в великому місті він її покине — тож вирішила відпустити першою.
Дядько Дмитро поїхав, а вони залишилися втрьох. Він виплачував аліменти після розлучення, навіть трохи допомагав і Маріанні. Розумів — матері важко самій.
Вони з Даринкою були різними, причому не лише зовні. Маріанна добре вчилася, була спокійною і цілеспрямованою. Після школи легко вступила до університету в обласному центрі.
А от Даринка вчитися не хотіла. З дитинства усвідомлювала свою вроду і вміло нею користувалася.
Вже в університеті Маріанна випадково зустріла дядька Дмитра в торговому центрі. Він був із дружиною та маленьким сином. Зупинився, розпитав про матір і Даринку. Їй навіть здалося, що він зрадів. Записав свій номер і адресу, просив не соромитися і дзвонити у разі потреби.
Маріанна пару разів заходила до нього, коли гроші закінчувалися. Але помітила, що дружині це не до вподоби — і перестала. Сам він їй не телефонував.
Наступного дня після маминого дзвінка Маріанна подзвонила дядькові.
— Маріанно! — зрадів він. — Як справи? Як мама? Давно не бачилися.
— Я вийшла заміж, дядьку Дмитре. Працюю. Усе добре. А дзвоню через Даринку.
Йому, здавалося, стало не по собі. Він мовчав і чекав.
— Мати вчора телефонувала. Каже, Даринка хоче сюди приїхати, в інститут мріє. У нас з Олегом однушка. Я подумала — може, вона побуде у вас? — видихала вона.
— Я поговорю з Наталею, моєю дружиною, і передзвоню. АДекілька місяців потому Даринка несподівано повернулася додому, зізналася матері, що вагітна, і вперше за все життя заплакала, як малою дитиною.
