“Викличте, будь ласка, Людмилу…”
Зранку Оксану не покидало відчуття, що щось має статися. Все, що мало статися, вже давно сталося. І кохання, і сім’я, а тепер вона сама. Чоловік, з яким прожили тридцять шість років, пішов у вічність два роки тому. У сина своя родина, двоє дітей, всі живі та здорові. Просто передчуття свята, нарешті зрозуміла вона. Завтра 8 Березня.
І одразу згадався чоловік. Нема кому подарувати мімозу чи тюльпани. Хоча, що це вона? А син, Андрій? Обов’язково завітає та привітає.
Колись у них була дача. Невеличкий будиночок на шести сотках, куплений батьками після кризових років. Поки працювала, їздила туди у відпустку чи на вихідні. А коли вийшла на пенсію, то майже все літо проводила там, заїжджаючи до міста лише по необхідності.
Того року літо було спекотне й сухе. Доводилось щодня поливати город. Чоловік приїхав, як завжди, після роботи в п’ятницю. Оксана одразу помітила його блідість.
“Усе гаразд, просто духота”, – відмахнувся він на її запитання.
“Відпочинь, я сама впораюсь, трохи лишилось. Посидь у затінку на лавці”, – сказала вона.
Він сів, прислонився спиною до розігрітої сонцем стіни будинку, спостерігаючи, як вона поливає грядки. Коли Оксана закінчила й підійшла до нього, одразу зрозуміла: щось не так. Ніби дрімав. Але коли торкнулась його за плече, він повалився набік. Помер уві сні на лавці.
Дачу Оксана восени продала. Не могла туди більше їздити. Усе здавалося, що бачить його сидячим на лавці. Син підтримав.
“Давно треба було позбутися. Нащо мордуватись, якщо все можна купити в магазині цілий рік”.
Він із дружиною та дітьми їздив у відпустку на море. Гроші за дачу Оксана віддала синові. У нього двійко дітей, йому потрібніше. А їй одній вистачало пенсії. Хотіла знову піти працювати, але син відмовив.
“Зароблятимете копійки, а нервів витратите на три карбованці”, – сказав він. Так завжди казав і чоловік.
“Щоб зараз працювати вчителем – залізні нерви треба. Якщо сумуєте за уроками, займайтеся з онуками. У вас є я. Що треба – допоможу”.
Так і жила сама. Звичайно, чоловічих рук не вистачало. Але син викликав майстрів, якщо щось ламалося чи кран починав капати.
У останні роки з чоловіком жили злагоджено. А в молодості було всяке. Сварились так, що ледь не розлучилися. Чоловік гуляв обережно, але жінки завжди відчувають. Одного разу вона не витримала, вилила душу й показала на двері. Ще й заразу в домівку принесе.
Чоловік зібрав валізу, присіЧерез місяць Оксана купила квиток до Адлера, дивлячись на записник із адресом Андрія та усміхаючись думці про те, що життя ще може здивувати її приємно.
