Кожного дня молоді люди проходять повз один одного, але між ними нічого не відбувається — ні іскри, ні взаємного потягу. Аж раптом одного разу вона випадково зупиняє на ньому погляд, і серце починає битися часто-часто, а в животі кружляють метелики. Він теж відчуває те саме. І все — далі жити окремо вже неможливо, життя один без одного втрачає сенс. Залишається лише підкоритися долі й іти разом.
Отак Оксана закохалася в Дмитра. Одного зимового недільного дня вона пішла з подругами на ковзанку. На ковзанах Оксана ковзалася погано — не пришвидшувалася, їхала обережно та часто зупинялася. Подругам набридло повзти, мов черепахи, і вони поїхали вперед, залишивши Оксану саму. Вона заважала тим, хто впевнено стояв на ковзанах — їм доводилося її об’їжджати.
Оксана втомилася, ноги гули від напруги. Вона вирішила від’їхати до огорожі й там дочекатися подруг. Для цього їй довелося йти ковзанами поперек руху. До огорожі залишалося метра два, коли в Оксану хтось врізався.
Від удару вона втратила рівновагу і впала на лід, сильно вдарившись стегном і коліном.
— Вибачте. Сильно вдарилися? Можете встати? Давайте допоможу, — почула вона голос над собою. А в наступну мить її легко підняли і поставили на ковзани.
Коліно відразу відреагувало біллю, Оксана скрикнула, і якби не швидка реакція хлопця, який встиг її підтримати, вона знову б розтягнулася на льоду. Хлопець притягнув Оксану до себе, їхні очі опинилися так близько, що вона побачила в них саму себе. І на мить навколишній світ зник.
— Усе гаразд? — запитав хлопець.
І Оксана наче прокинулася. Світ знову зарухався. До неї донеслися звуки — шурхіт лез по льоду, сміх і голоси. Але вона все ще стояла, вчепившись у рукави його куртки.
— Не впадете, як я вас відпущу? — запитав хлопець.
— Не знаю, — прошепотіла Оксана, не відводячи від нього очей.
Він розійняв обійми, і вона не впала.
— Молодець, тепер їдемо до огорожі. Не бійтеся, я вас тримаю.
З ним вона дійсно їхала, а не крокувала на ковзанах.
— Може, підемо з ковзанки? Біля виходу є лавки.
Оксана кивнула. Підтримувана хлопцем, вона дісталася до лавки й плюхнулася на неї.
— Сильно вдарилися? — він сів поруч. — Ви самі? Можу вас провести?
— Я з подругами.
— Краще подзвоніть їм, попередиОксана дістала телефон, щоб подзвонити подругам, але в цей момент Дмитро взяв її за руку і сказав: “Давай спробуємо ще раз, цього разу — назавжди.
