Привіт! Я знав, що ми обов’язково зустрінемось…
Рік тому Євген їхав з роботи і виявив її випадково. Поки шукав поворот, повернувся — а її вже нема. З тих пір, коли накатувала туга, він приїжджав сюди, сидів у машині й чекав, що побачить її знову. Уявляв, як вийде і скаже: «Привіт! Яка несподіванка!..»
Вони вчилися в одному класі. Звичайна дівчина, нічого особливого, хіба що відмінниця. Він не звертав на неї уваги. Тоді його взагалі дівчата не цікавили. Скільки років разом навчалися, росли, всі однокласниці стали майже рідними. Як можна закохатися, скажімо, у сестру? Ніяк. Є і є. З хлопцями дружив, але це зовсім інше. З кимось із дівчат спілкувався більше, з кимось менше. А її не помічав.
Попереду маячили ЗНО. Якщо раніше Євген спокійно ставився до оцінок, тепер почав хвилюватися. Мати мріяла, щоб він після школи вступив на юридичний, став адвокатом, як його батько, який раптово помер два роки тому від серця.
Адвокатом Євген бути не хотів. Мріяв про програмування, сучасні технології, штучний інтелект. А для університету й роботи потрібна математика.
Вчитися страшенно набридло. Але університет — не школа. Тут ти знаєш, навіщо вчишся, а не просто отримуєш знання «про всяк випадок». І далеко не всі вони стануть у пригоді.
Петрович, вчитель математики, нагадав на початку уроку, що сьогодні контрольна.
— Яку оцінку отримаєте — таку й поставлю за півріччя. Попереду іспити, звикайте. І неважливо, які оцінки були раніше.
Ті, хто вчився добре, наповнилися тривогою, а ті, хто знав математику погано, раділи: з’явився шанс виправити ситуацію.
Приклади Євген розв’язав швидко, але завдання завдало клопоту. Час підіймався, а в нього нічого не виходило. Почав нервувати й шукати, у кого б списати. Попереду сидів трохи повний Романенко. Навряд чи допоможе, але Євген все ж постукав йому ручкою по спині. Той навіть не обернувся.
Позаду сиділа відмінниця Оля Шевченко. Від неї допомоги не варто було чекати — ніколи не підказувала.
Поруч сидів друг Андрій. Теж не геній математики. Євген спробував підсунути йому свій листок, але той відмахнувся: «Не заважай, сам не встигАле в той момент Оля обернулася, подивилася йому в очі й тихо прошепотіла: “Ти ж знаєш, я завжди тобі допоможу.”
