Іди до мене…
Оля ненавиділа своє тіло. З дитинства вона була пухкенькою і заздрила худим однокласницям. Скільки б вона не намагалася схуднути — дієти не допомагали.
— Перестань мучити себе. Їж нормально. Хто має полюбити — полюбить і такою, — заспокоював батько. — Мама теж завжди була м’якою та затишною, і я її кохав. Людям важлива душа, а не фігура.
— Тобі легко говорити. Ти завжди худий, хоч скільки пиріжків не їж. Чому я не пішла в тебе? — скаржилася Оля.
— А ти чого раптом схуднути захотіла? У кохання впала? — спитала матір.
Оля опустила очі.
— У школі я теж була закохана, — зітхнула мати. — А йому подобалася інша дівчина, найкраща в класі. Але через кілька років я його зустріла на вулиці… і подякувала долі, що в нас нічого не вийшло.
— Чому? — зацікавилася Оля.
— Він одружився з тією красунею. Але вона вимагала грошей на сукні, а він мало заробляв. В результаті пішов на злочин, і його посадили. Після в’язниці він став іншою людиною. Дружина пішла, роботи не було — почав пити. А все починалося так добре…
— У нас з татом теж були труднощі, особливо коли ти народилася. Але ми подолали. Тож якщо хтось тебе не вибере — може, то й на краще. Не твоє — значить, не твоє.
— А якби він обрав тебе? Можливо, не став би злочинцем… — міркувала Оля.
— Він не міг мене обрати. Його приваблювали лише худенькі й гарненькі. Навіть якби ми зійшлися — рано чи пізно він би знайшов іншу. А тоді я б не зустріла тата, — усміхнулася матір. — Усе, що не робиться — на краще.
— Та я все одно схудну, — уперто сказала Оля.
Весь вечер вона шукала в інтернеті дієти, розглядала фото жінок, які схудли. Якщо в них вийшло — вийде й у неї.
Вранці Оля прокинулася, згадала про свій план і рішуче вдягла спортивний костюм. На вулиці було похмуро, але вона вибігла на пробіжку. Незабаром у грудях закололо, в горлі першило, пот залив обличчя. Вона зупинилася, перевела дух і побрела додому.
— Звідки та мокра? — здивувалася мати.
— Бігала.
— Молодець. У мене завжди сили волі не вистачало. Іди в душ, а потім снідай.
— Тільки каву, без пиріжків, — твердо сказала Оля.
— Різко починати не варто. Якщо хочеш пробігти довгу дистанцію — розгін повинен бути плавним, — пожартувала мати.
— Поважаю твій характер, — батько похлопав доньку по плечу, сідаючи за стіл із чашкою кави.
— То для кого ж я пекла? — мати зітхнула.
— Не хвилюйся, я й за Олю з’їм, — він підморгнув, відкусив великий шматок і смачно почав жувати.
Оля ковтнула слину, але встояла. Випила каву й пішла.
— Тепер голодуватиме, — сумно промовила мати.
З часом Оля звикла до пробіжок. Одного разу помітила, що штани стали вільше. Вона підбігла до дзеркала — але зміни були малопомітні.
Якось її обігнали дві стрункі дівчини. Одна з них крикнула: «Ось чому так слизько — жир із товстухи тіче!» І зареготала. Друга дівчина зніяковіло посміхнулася.
Оля зневірилась. Може, спробувати танці? Вона записалася на курси. Але в роздягальні почула, як дівчата назвали її «корівкою».
Мати хвилювалася, підкладала доньці зайвий шматок, але Оля відмовлялась і бігала ще завзятіше.
До випускного вона помітно схудла. І хоча до ідеалу було далеко — вона вже любила себе в дзеркалі.
Після вручення аттестатів почалися танці. Оля боялась вийти, але раптом до неї підійшов Олег. Вона зрозуміла — учителька його попросила.
— Ой, Оленюк, обережніше — Гаврилюк на ногу наступить, то й скалічишся! — гучно засміялася найкрасивіша дівчина класу.
Оля почервоніла. Олег зупинився:
— Ви такі злі, бо худущі й голодні?
— Не звертай уваги. Ти гарно рухаєшся, — прошепотів він, знову кружляючи її по залі.
Вона була на сьомому небі. Але більше він її не запрошував.
Після школи вона вступила до медичного. Бігала кожного ранку. А Олега бачила лише в соцмережах. Він захоплювався лижами.
Вона створила фейковий акаунт «Аліна», почала йому писати. Він запросив на зустріч. Оля прийшла, але, побачивши його, не наважилась підійти.
Потім він зробив пропозицію іншій. Оля плакала в подушку.
На старших курсах, під час практики, вона побачила Олега в реанімації. Він був у комі.
— Важкі травми. Прогнози невтішні, — пояснив викладач.
Оля почала чергувати біля нього. Говорила, що на дворі якКоли Олег нарешті одужав, вони разом пішли до парку, де він зіткнувся з нею колись на біговій доріжці, і він тихо прошепотів: «Знаєш, я ніколи не забув, як ти бігла, немов бороться із усім світом, і саме тоді я зрозумів — ти найсильніша».





