Квартира, або Історія однієї сім’ї
Оксана поволю йшла зі школи, роздумуючи, як зробити, щоб мати не дізналася про двійку. Хороше було б, якби її взагалі не було вдома. Тоді Оксана просто сховала б щоденник і сказала, що забула його в школі. Але що робити завтра? Не кожного ж дня забувати щоденник. Мати все одно дізнається.
«Сьогодні сховаю, а завтра постараюся виправити двійку. Тоді мама не буде дуже лаяти», — вирішила Оксана і прискорила крок.
Мати щодня нагадувала Оксані, що треба добре вчитися. По-перше, щоб не ганьбити прізвище батька. Він був професором. А по-друге, щоб розвивати розум. До деяких хвороб є схильність у роду. А в бабусі була хвороба Альцгеймера. Вона померла, коли Оксані було два роки.
Обережно зайшла в квартиру, намагаючись не грюкнути дверима. На вішалці висіло мамине пальто — значить, вона вдома. Оксана тихенько роздягнулася й навшпиньках пройшла до своєї кімнати. Сховала щоденник під подушку і тоді з полегшенням зітхнула. Переодягнулася й одразу сіла за уроки. Навіть параграф з історії прочитала двічі, а мати так і не зайшла до неї. Це було зовсім на неї не схоже.
Оксана привідкрила двері й прислухалася. У квартирі було тихо. Може, мама захворіла й спитОксана несміливо зазирнула у вітальню й побачила маму, яка сиділа за столом, схиливши голову на руки, а на підлозі біля її ніг лежала розбита чашка, і ця картина раптом здалася їй знайомою, наче вона вже бачила це колись у своїх снах.
