Ой, слухай, я тобі розповім цю історію по-нашому…
Остап давно не був вдома. Перші два роки, навчаючись у інституті в іншому місті, ще приїздив на канікули. Мама, звісно, годувала до відвалу, готувала все улюблене та смачне. Від’ївшись, дня через три-чотири Остап починав нудьгувати. Друзі роз’їхались, робити нічого.
Містечко невелике, знайоме до кожного деревця, за кілька годин обійдеш усе. Виспавшись і помучившись ще тиждень, він починав метушитись назад.
Мама благала залишитись ще на тиждень, але Остап вигадував якісь неіснуючі справи і з легким сердцем їхав. Велике шумне місто вабило його. Ось де не помреш з нудьги, де весело. Він уже й друзями там обзавівся. А що тут робити? Нудно й прісно до болю в зубах.
На третьому курсі влаштувався працювати в кафе швидкого харчування. Працював по вечорах, до закриття, якраз у розпал молоді. Така життя йому подобалась. Та й гроші не зайві. На стипендію не проживеш. З гордістю відмовився від допомоги матері. Мама дзвонила, просила приїхати хоча б на Новий рік. Обіцяв, хоча в кафе починалось найжвавіше.
Закінчились святкові дні, почалися заняття в інституті. Поїздку додому Остап відклав до літа. Але з настанням тепла перейшов на повний робочий день. Життя у великому місті кипіло, час летів непомітно. Ось уже й диплом у руках. Святкували з курсом кілька днів – роз’їдуться, коли ще зустрінуться?
А потім друг запропонував поїхати працювати до Туреччини.
— Поїдемо зі мною. Ти по всім параметрам підходиш. Давай тільки негайно вирішуй. Потрібно документи встигнути оформити. Хлопець, з яким ми збирались, раптом відмовився. Дівчина його завагітніла, одружуватись вирішив. Тож, погоджуйся, не пошкодуєш. Контракт на рік. Англійську ти знаєш непогано. Турецьку підтягнеш.
Поки молоді, світ побачимо. А то потім робота, одруження, діти — і виїзди за кордон раз на три роки на тиждень. Танцюй, поки молодий, хлопче, — фальшиво заспівав друг.
Остап погодився. Почалися метушливі дні біганини по лікарях за довідками, оформлення паперів. Перед самим від’їздом подзвонив матері. З провиною пообіцяв, що через рік повернеться і обов’язково приїде.
— Як же так, сину? На цілий рік їдеш?! Хоча б на денек приїхав би. Я вже забуваю, як ти виглядаєш, — благала мама.
— Вибач. Завтра вилітаю, квитки вже на руках. Не можу підвести компанію й друга. Ну все, мам, люблю, дзвонитиму…
У Туреччині жили при готелі, харчувались там же. Хто хотів — знімав житло. Гроші особливо не витрачали, копили. Чим вони там тільки не займались. Не розслабишся — за будь-яку провину штрафували. Але Остапу сподобалося.
Повернувся він через три роки. Відразу купив квартиру в іпотеку, влаштувався на роботу. Матері дзвонив, але на бігу. Обіцяв приїхати, от тільки справи закінчить. Але одні справи змінювались іншими.
У вихідний з другом вирішили розвіятись у клубі. ПиПісля кількох місяців наполегливих залицянь Ліза та Варя переїхали до нього, і тепер, дивлячись на їхню спільну родинну фотографію на шафі, Остап усміхався – нарешті все стало на свої місця.
