Ще й я не хочу сваритися. Але коли ти, нарешті, приб’єш полицю?
У суботу після сніданку Марійка взялася за прибирання. Тарас сів на кухонний диванчик із ноутбуком. Його справа — винести сміття. А поки він переглядав новини у соцмережах.
Несподівано висівло фото радісного друга Андрія, з яким разом вчилися в університеті. Під знімком було написано: «Ура! Нарешті! Здійснилося! Заїхав! Усіх запрошую поділити радість новосілля. Заходьте, дивіться, позаздрите!» Тарас перейшов за посиланням і побачив фотографії квартири, знятої з виграшних ракурсів.
Цю квартиру рік тому Андрій отримав у спадок від бабусі. Ремонту в ній не робили років сорок, меблі старі, ще радянські. Щоб у ній жити, довелося б вкласти чималі гроші, а в нього їх не було. Андрій вирішив не мучитися і одразу позбутися житла. Він із дружиною відкладали гроші на власне, а з продажем спадщини покупку можна було прискорити.
Та дружина раптом уперлася. Квартира занедбана, але в історичному центрі Києва. Вона запропонувала на вже накопичені гроші зробити якісний ремонт і продати значно дорожче. Тоді точно вистачить на двокімнатну, як і мріяли.
Майже рік пішов на ремонт. Зате тепер квартиру не впізнати. Як розповідав Андрій, у ній виявилося багато прихованих можливостей для творчого підходу. Знесли перегородку між ванною й туалетом, зруйнували стіну між кухнею і кімнатою, отримали велику вітальню. Простір вдалися вміло підібраною кольоровою гамою шпалер, купили недорогу сучасну меблі у стилі мінімалізму. І вийшла не квартира, а цукерка.
У коментарях люди не шкодували захоплених слів. Все вітали, хтось милувався, а хтось і заздрив. Але майже всі припускали, що без досвідченого дизайнера не обійшлося.
«Ні, ми вивчали питання, дивилися в інтернеті, як виглядають сучасні помешкання. Але робили все самі, окрім знесення стін і стяжки підлоги. Наталка придумувала обстановку, вибирала шпалери», — запевняв Андрій.
Тарас привітав друга стримано. Заздрив, звісно. Вони із Марійкою жили в однокімнатній. Батьківський друг поїхав до сина до Канади після смерті дружини. Продавати квартиру поки не хотів, раптом не приживеться. І дозволив пожити в ній Тарасу з Марійкою, безкоштовно, але з умовою — нічого не перероблювати. Теж непогано: одружилися — і одразу є де жити.
Тарас колі на першому курсі залицявся до Наталки. Але вона обрала Андрія. Пощастило дурню. У Наталки завжди було незвичайне відчуття стилю. Навіть найпростіші речі на ній виглядали елітно. Навіть Тарас, далекий від моди, це розумів.
Звісно, Андрій робив брудну роботу, а ідеї були Наталкиними. Але вийшло чудово. Тарас окинув оком їхню кухню. Нічого особливого — звичайна, нуднувата. І подобалася… доки він не побачив квартиру Андрія.
Ну й Андрій! Тарас схопив ноут і метнувся в кімнату, зовсім забувши, що під час прибирання краще Марійку не чіпати. Нехай випустить пару, заспокоїться, тоді вже…
Марійка стояла навшпиньки, витягнувшись, і обережно витирала пил з навісної полиці. Тарас із тисячний раз помітив, яка в дружини фігура — закачаєшся. У цю мить захиталася полиця. Шурупи розгулялися й трималися на чесному слові. Книги лежали купою на підлозі.
Він уже хотів піти, але Марійка обернулася, здула з лиця пасмо волосся.
— Чого стоїш? Краще б полицю прибив.
— Хотів показати… Дивись, який Андрій із Наталкою ремонт зробили у бабусиній квартирі. Я б теж не відмовився… — і завмер, побачивши вираз її обличчя.
— Покажи, — попросила вона.
— Ось, дивись, — Тарас охоче розвернув ноутбук. — Правда ж класно? Там була зовсім убита квартира. Андрій навіть хотів одразу продати… — намагався говорити без заздрості.
— Так. Молодці, — сухо відповіла Марійка й подивилася на нього.
— Що? У мене бабуся молода й не збирається вмирати. До того ж невідомо, кому квартиру заповість — онуків у неї двоє.
— Нехай живе. Він пише, що все зробив сам. Наталка лише ідеї підкидала.
— Ну так.
— Не здогадуєшся? Я тобі скільки разів казала, щоб полку прибив?! Книги вже місяць на підлозі пиляться, жовтіють. Ми рік у цій квартирі, де щодня щось сиплеться. Мені що, з вулиці мужика шукати, щоб полку прибив? Не соромно? Для Наталки, мабуть, не то що ремонт — будинок би збудував?
— Ну почалося, — зітхнув Тарас. — Зараз усе в електронному вигляді, а ти, як у старовину, паперові книги купуєш, — буркнув він, захлопнув ноут і рішуче відступив на кухню.
— Ні, постривай. — Марійка пішла слідом. — Як зайде мова про полицю, ти раптом глухнеш і сліпнеш. Я ж не лізу до тебе, що всі шафи забиті дисками з музиА вже через тиждень полка міцно трималася на стіні, книги були на своїх місцях, а Тарас і Марійка сміялися, згадуючи, як ревнував через того “мужа на годину”, котрий виявився дідусем того самого майстра з оголошення.
