Для мене роди. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Роди дитину, для мене роди. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Перший день занять у інституті розпочався з лекції. Олена довго блукала коридорами, поки не знайшла потрібну аудиторію. Не встигла сісти на крайнє місце в першому ряду, як увійшов викладач. Представився й почав розповідати, чим вони займатимуться протягом року. Казав, що в білети на іспитах увійдуть питання з лекцій. У підручниках їх нема. Радив відвідувати лекції зараз, аніж потім перед сесією витрачати час на пошуки відповідей у інтернеті.
У цей час відчинилися двері, і в аудиторію увійшла сліпучо яскрава дівчина. У залі захихикали. Викладач миттєво обернувся до неї.
— Ви на лекцію? Як вас звати? — суворо запитав він.
— Ганна Миколаївна Шевченко, — анітрохи не зніючись, жваво відповіла дівчина.
— Ну що ж, на перший раз пробачаю, Ганно Миколаївно. Наступного разу постарайтеся не спізнюватись. Запізнилих я не допускаю на свої лекції. — Він обернувся до затихлого залу. — Це стосується всіх! Про що ми тут говорили, повторювати не буду, спитайте потім у когось. Сідайте. І так…
Дівчина пройшла до першого ряду, намагаючись не цокати високими підборами. Олена поступилася, звільняючи їй місце.
— Привіт. Що він тут говорив? Лякав? — прошепотіла яскрава, схожа на жар-птицю, студентка.
— Тихо, вижене, — шикнула на неї Олена.
У перерві вони познайомились. Галя виявилася з-під Києва. Їздила до столиці щодня електричкою. Не розрахувала в перший день час і запізнилась. Олена приїхала з Чернігова, жила в гуртожитку.
Ганна — яскрава, весела, до навчання ставилася легко, через оцінки не переживала. Дивувалася, як Олена може цілими днями сидіти за підручниками.
— Та яка різниця, буде диплом синій чи червоний. Головне — вдало вийти заміж, добре влаштуватися в житті, — говорила Галя.
— Я мамі обіцяла добре вчитися. Вона ростила мене сама. Теж вступила до інституту, закохалася, завагітніла. А хлопець, мій батько, обіцяв одружитися, та не одружився. Коли я народилася, мама кинула інститут. Вона боїться, що я можу повторити її долю. Я знаю, як їй було важко. Хочу, щоб мама мною пишалася, а не плакала.
— Ну-ну. Так і засохнеш над своїми підручниками. А жити коли? — не поступалася Галя.
— Ось отримаю диплом і житиму, — усміхнулася Олена.
Попри різне ставлення до навчання й життя, дівчата подружилися. Олена відвідувала всі лекції, давала конспектувати й подрузі. Загалом допомагала Галі в навчанні, прикривала її, коли та пропускала заняття. А Галя бігала на танці, зустрічалася з хлопцями, ні в чому собі не відмовляла. Багато хто намагався відкрити Олені очі на «подругу», мовляв, та використовує її.
— Ну й що? Дружба рідко буває безкорисною. Один завжди використовує іншого, — відповідала Олена.
На четвертому курсі Галя закохалася й взагалі забросила навчання. Якби не Олена, її могли б виключити з інституту. На початку останнього курсу Галя «залетіла».
— Хотіла аборт зробити потихеньку, але Стас дізнався, так кричав. Отже, я виходжу заміж. Ти будеш свідком на весіллі. І не сперечайся, — повідомила вона подрузі.
Перед самим Новим роком відгуляли шумне весілля, а перед державними іспитами Галя народила хлопчика. На іспити приходила з заплутаною від втоми мовою. Викладачі з жалю ставили їй трійки.
А Олена отримала червоний диплом і збиралася їхати додому, до Чернігова.
— Ти що? З таким дипломом тобі у Києві всі двері відкриті. Що ти у своєму Чернігові робитимеш? А я як без тебе? Я поговорю зі Стасом. У його батька своя фірма, візьме тебе на роботу.
— Мама чекає… — спробувала відмовитися Олена.
— Нікуди твоя мама не денеться. Вона тільки радітиме за тебе. Заробиш грошей, наберешся досвіду. Та після Києва тебе з руками відірвуть скрізь. У Стаса є друг, до речі, неодружений. Пам’ятаєш, ти обіцяла після закінчення навчання почати жити? Отже, нікуди я тебе не відпущу. Ех, якби не дитина, ми б разом запалювали…
— Не кажи так. Діти швидко ростуть, ще погуляємо. Ти ж мріяла добре влаштуватися в житті, чи не так? У тебе родина, квартира, хороший чоловік. А дитина — це щастя, — заспокоювала Олена подругу.
Олена залишилася у Києві. Стас, чоловік Галі, дійсно замовив словечко перед батьком, і той узяв Олену до себе на роботу. Вона й тут показала себе з найкращого боку. Однак з особистим життям у Олени не складалося.
Подруги часто дзвонили одна одній,
