Варвара зустріла свого майбутнього чоловіка на вулиці. Вона проспала на іспит. Прибігла на зупинку, а трамвай щойно від’їхав прямо перед її носом.
“Ну от!” – вигукнула вона, тропнувши ніжкою від досади. – “Тепер точно запізнюсь.”
“Дівчино, а вам куди треба? – Поруч зупинився хлопець на велосипеді. – Можу вас підвезти.”
“На велосипеді? Жартуєте?” – з роздратуванням запитала вона.
“А що? Все ж краще, ніж пішки. Чи будете чекати натрамвай? Хто знає, коли він приїде.” – Хлопець дивився на неї, чекаючи відповіді.
Мобільних тоді ще не було, вуличні телефони-автомати майже не працювали, таксі просто так не викличеш. Що вона втрачає?
“Ми швидше доїдемо, ніж на трамваї, через подвір’я”, – підказав хлопець.
Варя прикусила губу, вагаючись, а час йшов. Вона підійшла до велосипеда й сіла на багажник боком.
“Тримайтесь міцніше”, – сказав хлопець і відштовхнувся від бордюру. Велосипед, хитаючись, від’їхав від зупинки. Варя вже хотіла стрибнути, злякавшись, але велосипед набрав швидкість і поїхав рівніше. За десять хвилин вони були вже біля медінституту. Варя зістрибнула.
“Дякую”, – сказала вона й помітила краплі поту на скронях хлопця. – “Важко було?”
“Трохи”, – чесно зізнався він. – “Як тебе звати?” Він сидів на велосипеді, спираючись ногою на сходинку. Їхні обличчя опинилися на одному рівні.
“Варя, а тебе?”
“Олег. Успіхів на іспиті!” – сказав він і поїхав.
Варя провела його поглядом і побігла на іспит.
Коли вона підійшла до аудиторії, перші студенти вже заходили всередину.
Студенти, спинами притулившись до стін, гортали конспекти. Варя намагалася заспокоїтися після велосипедної їзди й зібратися. Двері аудиторії відчинилися, і вийшов щасливий Стьопа Ковальський з дурнуватою посмішкою.
“П’ятірка?” – запитала Варя.
“Четвірка!” – радісно відповів він, махаючи заліковкою.
“Наступний”, – виглянула лаборантка з-за столу з білетами. Чомусь вона придивилася до Варвари. – “Один вийшов – інший заходить. Другого разу кликати не буду”, – сказала вона й зникла.
Студенти завагалися. Варя глибоко вдихнула й увійшла. Вона взяла білет, прочитала питання й одразу зрозуміла, що знає відповіді.
“Номер білета”, – підказала лаборантка.
“Тринадцятий.”
“Беріть листок і готуйтесь. Хто готовий?” – запитала лаборантка, озираючись на студентів.
“Я готова”, – вистрілила Варя.
Лаборантка підняла брови.
“Впевнена? Може…”
“Впевнена”, – перебила її Варя.
Лаборантка глянула на професора. Той кивнув, і Варя підійшла до його столу.
“Ну що?” – запитала подруга з групи, коли Варя вийшла.
“Чудово!” – ледве стримуючи радість, відповіла Варя.
“А кому відповідала?”
“Професору. У нього сьогодні гарний настрій”, – додала вона й пішла до сходів. Її підбої весело цокали по старих чавунних ступенях.
Варя вибігла з будівлі й побачила Олега. Він чекав на неї, біля дерева стояв його велосипед. Варя злетіла зі сходів, ледве торкаючись ногами.
“Ти не поїхав?”
“Ви”Я ждав тебе, щоб дізнатися, як склала,” – посміхнувся Олег, і в цю мить Варя зрозуміла, що їхня історія тільки починається.
