**Невчасне кохання**
Оля зазирнула у кімнату матері, побачила, що та спить, і примкнула двері.
— Олю, — раптом покликала мати слабким голосом.
— Так, мамо. — Оля знову заглянула в кімнату. — Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Я хотіла трохи погуляти з дівчатами.
— Іди, я посплю, — відповіла Ганна, заплющуючи очі. Навіть підняти важкі повіки їй коштувало надлюдських зусиль.
Оля з полегшення видихнула й побігла одягатися. За час маминої хвороби вона вже звикла робити все тихо. Ось і сходи спускалася непомітно. Біля під’їзду її чекав однокласник Андрій Шевченко.
— Чого так довго? — замість привітання буркнув він.
— Мамі борщ варила. Куди підемо? — Оля посміхнулася, намагаючись загладити провину.
— Вона все ще хвора?
— Так, щойно заснула. Трохи тільки, ладно? Раптом їй щось знадобиться, — попросила Оля.
— Нічого, поспить, їй же легше стане, — безтурботно відповів Андрій.
Оля закусила губу. Вона нікому не казала, чим хвора мама. Не хотіла, щоб її жаліли, щоб у школі піднявся галас.
— Ось і дощ починається. А ходімо до Валі, у нього батьки на дачу поїхали, — понизивши голос, запропонував Андрій, обіймаючи дівчину і намагаючись поцілувати. Але Оля різко відхилилася.
— Що ти? Хтось же побачить.
— Хто? Мама ж спить. То йдемо? — запитав Андрій.
Оля завагалася. Минулого разу, коли вони заходили до Валі, Андрій приставлявся до неї. Він їй подобався, але дуже поспішав.
— Олю, на півгодини тільки. Обіцяю, не чіпатиму тебе, — упрошував він.
Дощ справді посилився.
— Гаразд, але ненадовго, — зважилася Оля.
— Авжеж. — Андрій намагався не показувати радості.
Валя відчинив двері й усміхнувся, побачивши друга з Олею.
— Заходьте.
Оля не рухалася з місця. Їй не хотілося лишатися наодинці з двома хлопцями.
— Вчора класний фільм завантажив, — сказав Валя.
Андрій скинув кеди й пішов за ним у кімнату. Оля подумала, що саме час піти. Але й додому повертатися не хотілося.
Вона зачинила двері й увійшла до кімнати, сіла поруч із Андрієм. Він одразу поклав руку на спинку дивану позаду неї. Валя приніс кожному по банці пива. Оля відмовилася, і Андрій узяв її банку собі. Дівчина скоса глянула на нього, але мовчала.
Фільм справді захопив її з перших кадрів. Вона зразухнулася, коли відчула гарячу руку Андрія під кофтою. Оля здригнулася, але він утримав її за плече, другою рукою болісно стиснувши груди.
— Болюче! — скрикнула вона.
Андрій послабив хватку, і Оля схопилася з дивану. Валі в кімнаті вже не було. Вона навіть не помітила, коли він вийшов.
— Олю, прости, — пробурмотів Андрій.
— Ти ж обіцяв! — спалахнула Оля.
— Ну годі тобі. Ніби вперше? Я ж тебе люблю. — Він теж підвівся.
Андрій перший раз сказав, що любить, і Оля не змогла його відштовхнути. Він почав цілувати її. З рота неприємно пахло пивом. Його руки раптом стали грубими, наполегливими.
— Не треба, мені треба йти… — видихнула Оля, упершись долонями в його груди.
Андрій раптом схопив її й притиснув до дивана, навалившись усім тілом. Оля з усіх сил намагалася скинути його. Їй вдалося зігнути коліно, і вона вдарила його між ніг.
Він вилаяТой ночі, стоячи біля вікна, Оля нарешті зрозуміла, що справжнє кохання ніколи не буває запізнілим — воно приходить тоді, коли ти готовий його прийняти.
