— Скільки вам років? — пластичний хірург Тарас Іванович Ковальський вп’явся поглядом у гарне обличчя Оксани.
Вона кліпнула, усміхнулася й відвела очі убік, потім знову подивилася на нього прямо. Скільки він уже бачив таких жіночих хитрісток і вимушених усмішок у цьому кабінеті. Щойно він запитував про вік, жінки одразу пригадували, що перед ними не просто лікар, а чоловік — молодий і привабливий. Оксана не стала винятком.
— А ви як гадаєте? — жартівливо спитала вона.
Він суворо дивився на неї.
— Двадцять дев’ять, — не кліпнувши оком, збрехала Оксана.
Тридцятирічний рубіж для жінок завжди був страшним.
— Тридцять дев’ять, якщо бути точним, — беземоційно поправив її Ковальський, зі співчуття все ж знявши два роки.
— Вас не обдуриш, лікарю, — сказала Оксана, оцінивши його такт.
— Нащо ж ви намагаєтеся мене обдурити? Я лікар, а не потенційний наречений. Ваш вік мені потрібен зовсім для іншого. Якби вам дійсно було двадцять дев’ять, навряд чи ви б прийшли до мене. Ви чудово виглядаєте для свого віку. Я б навіть сказав — прекрасно. Багато жінок вам позаздрили б.
— Ви страшна людина. Бачите нас наскрізь, як рентген, — Оксана знову жеманно засміялася.
— Це моя робота і досвід.
— Вашій дружині пощастило. Ви розумієте жінок.
Ковальський хотів сказати, що ще не одружений, але передумав.
— То нащо ви прийшли? Ви прекрасно виглядаєте і не потребуєте пластики. Поки що.
Від компліменту очі Оксани спалахнули зацікавленістю.
— А якою ціною мені це вдається, не хочете запитати? Так, у мене заможний чоловік. Мені доступні найсучасніші косметологічні процедури та засоби, які, до речі, коштують чимало. Але я втомилася годинами тренуватися у спортзалі, потім лежати з масками та омолоджуючими крем— Але я втомилася від цього всього, — сказала Оксана, і в її голосі пролунала така щирість, що Тарас Іванович на мить забув, що він лише лікар, а не той, хто міг би врятувати її не від віку, а від страху його втратити.
