Ще одна проблема…
— Олю, ну пішли, будь ласка, — благала Соня.
— Не хочу. Я там нікого не знаю. Іди сама або запроси Лізку, Наталку, — відповіла Оля. — Скоро сесія, треба готуватися.
— Наталка зубрить, Лізка без свого Олега не піде, а самій незручно, ніби я за Євгеном бігаю.
— А хіба ні? — поцікавилась Оля.
— Олю, ну будь ласка… — Соня склала руки, ніби в молитві.
— Гаразд. Тільки спробуй кинути мене там саму, — попередила Оля, підводячись із дивану.
У одного із старшокурсників батьки поїхали працювати до Польщі на рік, квартира пустувала. По суботах там влаштовували вечірки. Збиралися старшокурсники, приходили хлопці з інших курсів, навіть недавні випускники — ділилися досвідом, згори споглядаючи на студентів, особливо молодших.
Соня потрапила туди випадково. Зустрічалася зі старшокурсником, він і привів її в компанію. Незабаром вони розійшлися, а Соня зацікавилась Євгеном. Ось і просила Олю скласти їй компанію, сподіваючись знову побачити його там. Вже сесія, у інституті зустрітися не вийде.
Оля вдягла джинси та білу простору сорочку. З одного боку заправила її в джинси. На худенькій та високій Олі це виглядало стильно. Вона підвела очі, розпустила волосся і повернулася від дзеркала до Соні, яка нетерпляче чекала.
— Чого сидимо, кого чекаємо? — спитала Оля.
— Слухай, а тобі пасує так підводити очі. Виглядаєш загадково, як східна красуня.
— Тільки домовимось: якщо Євгена там нема, ми йдемо, — поставила умову Оля.
— Гаразд, — легко погодилась Соня.
Двері їм відчинила молода дівчина у джинсах і чоловічій сорочці, з сигаретою в губах та кучерявою нечесаною гривою. Вона примружила очі від диму, озираючи подруг. Не сказавши ні слова, кивнула у бік кімнати. З квартири лунала тиха музика, чулися голоси.
— Не роззувайся, тут не прийнято, — прошепотіла Олі на вухо Соня, коли та хотіла зняти туфлі. Вона поводилася, як постійна гостя, хоча було видно, що хвилюється не менше Олі.
Посере кімнати стояв стіл із залишками закусок, частково порожні пляшки з горілкою та дешевим вином. На дивані сидів хлопець із двома дівчатами, двоє сперечалися за столом. Парочка танцювала біля вікна, точніше, тупцювала на місці — вільного простору було мало. На подруг ніхто не звернув уваги. А якщо чийсь погляд і затримувався, то відразу ж пересувався далі. Про що з першокурсницями говорити?
Дівчата сіли на вільний диван уздовж стіни. Пролунав дзвінок, і незабаром увійшла та сама дівчина у чоловічій сорочці, а за нею — двоє хлопців. Їх тут же шумно привітали, підходили, стискали руки. Навіть танцюючі перестали й також підійшли.
— Ось він! — Соня зірвалася з дивана і підійшла до хлопців, заговорила з одним. Він не виявив радості, з нудьгуючим виглядом щось відповів. А другий уважно розглядав Олю. Він був старший за решту, високий, спортивний, симпатичний, з розумними сірими очима. Оля зніяковіло опустила погляд.
— Привіт. Нудьгуєш? — Біля неї сів той самий хлопець. Ублизь він здався ще старшим. — Я тебе раніше не бачив. Підемо потанцюємо? — він простягнув до неї руку. Його долоня була міцною, великою та теплою.
Вони повільно рухалися біля вікна, де до того танцювала інша пара. Тиха музика не заважала розмовляти. Він розпитував, на якому вона курсі, факультеті, чи живе з батьками чи в гуртожитку… У кімнаті то й з’являлися нові люди. Оля подумала, що квартира, яка здавалася маленькою, має якісь приховані кімнати.
Потім підійшла Соня і сказала, що йде. Було видно, що вона дуже засмучена.
— Мені теж треба йти, — промовила Оля, з жалем глянувши на свого партнера. Йти від нього їй не хотілося.
— Я проведу вас, — сказав хлопець. — Тільки попрощаюся.
Подруги вийшли на вулицю.
— Козел, — обраСоня з обідою дивилася на Євгена, а Оля, всміхаючись, подумала, що життя іноді повертає все на свої місця.
