Олена спішила додому. Під талим снігом траплялися острівці льоду, ноги роз’їжджалися, що ускладнювало її шлях. На дорозі стояли калюжі, а машини, що пролітали повз, оббризкували перехожих брудною водою. Вона трималася подалі від краю тротуару.
Дійшовши до дому, спина була мокрою від поту, ноги гули від втоми, а взуття промокло наскрізь. Давно вже треба було купити нові чоботи.
У передпокої Олена безсило опустилася на пуф. Зняла чоботи й пошевелила пальцями у мокрих колготках. «Добре б зараз гарячого чаю з лимоном, щоб не захворіти», — подумала вона. Не встигла поставити чоботи біля батареї, як почула стук у стіну. Так мати кликала її — била ложкою об стіну. Олена зітхнула й пішла до мами.
— Що, мамо?
Мати щось невиразно пробурчала.
— Я була на роботі, — Олена підійшла до ліжка, поправила зісковзнуту ковдру. Від мами пахло сечею. «Підгузник переповнений», — зрозуміла вона.
Вона дістала новий із пачки біля ліжка й відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, Олена змінила підгузник. Увесь цей час мати бурчала. Говорити вона не могла.
— От і все. Зараз приготую вечерю й нагодую тебе. — Олена підняла з підлоги важкий підгузник і вийшла з кімнати, ігноруючи мамине бурчання. Вона звикла не скаржитися й не ображатися. Це нічого не змінило б, лише їй самій стало б гірше. Посидіти б, відпочити, але такої розкоші Олена собі дозволити не могла. Мати постійно стукала, кликала її.
Колись у них була звичайна сім’я. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми і чекала на нього. Але в один день усе розвалилося. Олена закінчила десятий клас, її брат Ярослав здав сесію на третьому курсі — коли помер батько.
Мати одного з абітурієнтів намагалася дати йому хабаря, щоб той допоміІ нарешті, коли перші сніжинки покрили Київ, Олена, тепер уже мати двох дітей, стояла біля вікна, дивилася на тиху вулицю, і в її серці вперше за багато років було спокійно.
