Була колись історія про справжнього чоловіка…
Катруся з Грицем зустрічалися два роки. Мати Катрусі вже почала непокоїтися, що донька даремно тратить час, а до весілля справа так і не дійде. Сам Гриць казав, що поспішати нікуди — ще встигнуть, і так добре разом…
Минуло літо, з дерев обсипалося листя, вкривши тротуари золотим килимом, пішли дощі. І одного сирого жовтневого дня Гриць раптом незграбно зробив Катрусі пропозицію, подарувавши скромне маленьке кільце.
Вона обійняла його за шию й прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа кільце на палець і радісно скрикнула: «Так!», піднявши руки догори й підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Катрусі хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Грицем не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його любить і не переживе розставання.
У день весілля завівся справжній буран. Вітер розкуйовдував старанно укладену зачіску. Повітряна сукня надувалася, і здавалося, наступний порив вітру підхопить наречену й понесе далеко-далеко. На ґанку Гриць підхопив щасливу дружину й на руках доніс до автівки. І ніщо — ані буран, ані розкуйовдане волосся — не могло зіпсувати радості закоханих.
Спочатку Катруся купалася в любові й щасті. Здавалося, так буде завжди. Та були й невеликі сварки, але вночі вони швидко мирилися й любили один одного ще сильніше.
Через рік у щасливій родині народився Дениско.
Хлопчик ріс тихим і розумним, на радість мамі й татові. Гриць, як і більшість чоловіків, мало допомагав Катрусі з сином, боявся брати малого на руки, а якщо й брав, Дениско починав ридати, і Катруся швидко його забирала.
— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось виросте, тоді й будемо в футбол грати. Я краще забезпечуватиму вас, — казав Гриць, але його зарплатні ледве вистачало на трьох.
Дениско підріс, пішов до садочка, Катруся вийшла на роботу. Та грошей не прибуло, накопичити на перший внесок за квартиру ніяк не виходило. Почалися докори, подружжя сварилося, звинувачуючи один одного у зайвих витратах. Миритися так легко, як раніше, вже не виходило.
— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх що, їси? — роздратовано спитав одного разу Гриць.
— Ти їх їси, — зістрибнула Катруся. — Дивись, який живіт відростив.
— Тобі мій живіт не подобається? Ти ж теж, знаєш, змінилася. Я одружився з гарною метелицею, а ти в гусеницю перетворилася.
Слово за слово вони посварилися до тла. Катруся, витираючи сльози, пішла за Дениском до садочка. На зворотному шляху, слухаючи лепет сина, вона раптом зрозуміла, що не може втратити Гриця. Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й попросить вибачення. А Гриць, як колись, відповість на поцілуй, і все стане як раніше. Милі сварилися — тільки тішилися. Настрій покращився, і Катруся поспішала, поки Дениско ледве встигав за нею.
Але квартиру зустріли тиша й темрява. З вішалки зникла чоловіча куртка, нема й черевиків. «Остигне — повернеться», — вирішила Катруся й почала смажити картоплю з салом, як любив Гриць.
Та Гриць так і не прийшов, на дзвінки не відповідав. Вранці Катруся, виснажена безсонням і поганими думками, відвела Дениска до садочка й поїхала на роботу. ЛеВона дивилася в вікно, коли Гриць виходив із під’їзду, розуміючи, що найбільший її подарунок — це син, який ніколи не зрадить.
