У мого чоловіка просто чарівна сім’я. Хоча в його батьків є донька, вони прийняли і мене, як рідну.
Свекруха в мене – жінка дуже мудра. У нас з нею ніколи не було жодного конфлікту, навіть дрібних суперечок не виникало. Вона вміє робити зауваження тактовно, що я завжди сприймаю їх спокійно.
Сестра чоловіка вийшла заміж давно, але першими внуками для батьків стали саме наші діти. Їхня донька хотіла пожити для себе, до дітей ще не була готова.
Батьки чоловіка дуже люблять наших дітей. Частують їх подарунками, роблять усе, щоб онуки були щасливі.
Мати чоловіка постійно мені каже:
— Коли ж нарешті й Оленка подарує нам онуків? Їй уже тридцять, пора б задуматися!
І ось сталася довгоочікувана радість — Оленка завагітніла. Усі раділи цій новині. Навіть моя маленька донечка чекає на народження двоюрідного братика чи сестрички.
Але потім трапилася одна розмова, яка мене глибоко вразила.
Ми з сином гуляли в парку, і до мене підійшла знайома. Заговорили, вона запитала, чи вже народила Оленка. Я відповіла, що скоро.
А потім вона мені й каже:
— Ну, і як ти? Ты ж розумієш, що тепер усе буде інакше? У батьків чоловіка з’явиться онук, який для них буде ріднішим, отже — «справжній».
Я очманіла:
— Як це «справжній»?
— Та почувай різницю! Ти подарувала свекрусі онуків, а тепер в її доньки буде дитина.
Її слова здалися мені дикими. Тобто діти доньки — справжні, а діти сина — ні? Що за нісенітниця?
Я все одно певна, що після народження дитини Оленки відносини зі свекрухою не зміняться, але ця розмова залишила в душі гіркуватий присмак.
Невже й справді деякі бабусі ділять онуків на «справжніх» і «ненастоящих» залежно від того, хто їх народив?
