Колишня свекруха не дає мені спокою
Мій колишній чоловік давно живе своїм життям і виховує нову дитину, а його мати досі не дає мені вільно дихати. Нібито так вона піклується про онуку. Краще б стежила, щоб її синчасто вчасно платив аліменти.
Шість років ми прожили з Олегом разом. Це був пекельний вир. Я тікала від нього, не боячись залишитися самітньою з малою дитиною. Хоч як родичі й переконували мене, що дитині потрібний батько, я знала — більше не витримаю його гулянки та п’янки.
Марія Іванівна ніколи не поважала мене. Та після розлучення раптом почала пильно стежити за мною, прикриваючись турботою про онуку. Мабуть, боїться, що у старості їй навіть склянки води подати буде нікому.
— Що ти вигадуєш? Адже він тебе не б’є, зарплату в хату несе. Нормальний чоловік, — буркотіла свекруха.
От тобі й «нормальний»! Мабуть, треба триматися за такого, що лише не б’є? Дарма було з нею сперечатися, тому я просто ігнорувала її. На аліменти теж не подавала, щоб колишній не вимагав пізніше чогось від дочки. Хоча й обіцяв допомагати. Та де там.
За півроку він одружився знову. Звістка про нову дитину свіжої нареченої його матір чомусь не тішила. Вона намагалася схилити мене до примирення, приходила без попередження, нібито через онуку. Мовляв, має повне право бачитися з нею.
Чому раніше вона так не кричала про свою любов до доньки? Я відразу зрозуміла — вона просто вивчає мій побут.
Після розлучення я почала життя з чистого листа. Раніше я не відходила від плити та мітли, не бачилася з подругами, не виходила за межі дитячого майданчика. А тепер я знаходжу час і для себе. У вихідні ми з батьками їздимо на дачу, ходимо до кіно й зоопарку.
— Годі мотати дитину скрізь. Дозволь їй вчитися господарювати, — якось дорікнула мені колишня свекруха.
— У вихідні ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі з ганчірками почекають.
Вона волала, щоб я сиділа вдома та ридала за колишнім. Ще й 8-річну дівчинку змушувала вчитися готувати й прибирати. Навіщо? Дитяче літо коротке — буде ще досить часу для дорослих клопотів. Зараз вона складає іграшки, сервірує стіл — цього достатньо.
— Господиня з тебе ніякуща, і донька такою ж буде, — бурчала вона.
Одного разу я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила у склянку. Свекруха одразу вирішила — я веду до хати чоловіків і розважаюся при дитині. Я навіть не пояснювалася. Я доросла жінка — що хочу, те й роблю.
— Не маєш права на особисте життя, бо ти мати! Думай про дитину, а не про чоловіків! — кричала вона на весь під’їзд.
— А вашому синочку можна? Він уже нового «котика» зліпив!
— Ти ж його кинула, а хороші чоловіки на дорозі не валяються.
Я попросила більше не приходити до нас і не псувати мені нерви. Якщо хоче побачити онуку — зустрінемося в парку. А двері нашого дому для неї тепер закриті. Тепер вона лютує й погрожує органами опіки. Та мені боятися нічого — я добра мати, хоч що там вигадує колишня свекруха.
