Він обрав роботу, а не мене
Ти… ти… Я не вірю своїм вухам! Це ж просто в голові не вміщується! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Даринка зіштовхнула зі столу чашку, і та вдарилася об стіну, розбризкуючи недопиту каву на всі боки. Уламки розлетілися по підлозі, наче кольоровий дощ.
Годі вже істерику влаштовувати, як малої! Андрій навіть голосу не підвищив, і це дратувало йще більше. Усередині в неї кипіло, а він стояв, наче камяний. Я ж просто не можу скасувати це відрядження, зрозумій вже. Це ж питання підвищення.
Підвищення?! вона аж подавилася злості. Та твоє підвищення завжди, завжди було важливішим за нас! Памятаєш, ти пропустив випускний Наталчи, навіть не зателефонував на мій ювілей, хоча я нагадувала тобі. А тепер ось це! У Павлика операція через два дні, а тебе понесе до цього… Львова!
До Києва, автоматично виправив Андрій і замовк.
Та хоч на Марс! Даринка замахала руками, наче вітряк. Тебе не буде поруч, коли твоєму сину робитимуть наркоз! Коли він до смерті наляканий, коли я з розуму збігаю від страху! І все заради якоїсь твоєї папірці з підписом!
Андрій різко видихнув і провів долонею по обличчю. Під очима мішки, щетина неголена, але погляд упертий, як завжди.
Та який же дурний цей контракт… Це ж шанс стати фінансовим директором, ти що, не розумієш? Я йшов до цього скільки років двадцять, як мінімум. Взагалі, у Павлика звичайна планова операція, чого ти так панікуєш? Подумаєш, аденоїди! Це ж не пухлина якась у мозку.
Ага, зараз! А раптом щось піде не так?! Даринка аж вгризлася нігтями у долоні. Що тоді будемо робити, а?!
Та нічого не станеться, відмахнувся він. Я ж з лікарем особисто говорив.
А якщо все ж таки станеться?! вона вже перейшла на ультразвук.
Та сядь уже! він плечима здригнув. Якщо щось станеться одразу на літак і приїду, першим рейсом! Як тоді, коли у Наталки апендицит вирізали, памятаєш?
Так-так, памятаю! вона отруйно посміхнулася. Приповз, коли все вже закінчилося, через вісім годин! Лікарі вже давно додому пішли, а він тільки з трапу сходить, герой!
Андрій лише головою похитав:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися на частини, Даринко. Я працюю, як каторжний, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені всі нерви зїла через нову квартиру? «Давай переїжджаймо, сусіди шумлять, подвіря брудне, метро далеко…»
Та краще б мы в тій хрущовці жили! спалахнула вона. Але з нормальним чоловіком і батьком, який своїх дітей хоча б інколи бачить, а не тільки у неділю після обіду!
Андрій плюхнувся на стілець так просто впав усіма своїми девяноста кілограмами:
Послухай, ми ж домовлялися, так? Ти вдома, з дітьми, домашнє господарство, затишок і все таке. Я на роботі пупок рву, гроші в сімю приношу. Що змінилося-то? Коли це раптом стало проблемою?
Даринка розкрила рота, щоб відповісти йому по-справжньому, але тут вхідні двері бах! розчинилися, і з передпокою почулися голоси дітей, рюкзаки впали на підлогу.
Гаразд, потім домовимося, буркнула вона і вийшла з кухні, на ходу натягуючи посмішку. Таку ненатуральну, що щоки ломило.
Андрій відкрив свій ноут. До вечора треба презентацію закінчити, а в голові лише туман і жодної слушної думки.
Вечором, коли діти вже спали, Дарина сиділа на кухні і бездумно гортала стрічку в телефоні. Вона вже не плакала, просто всередині все ніби заніміло. Двадцять два роки шлюбу, і кожен рік здавався, що їхні відносини все більше нагадують бухгалтерський звіт: доходи, витрати, активи, пасиви. Коли все встигло стати таким складним?
Андрій увійшов на кухню і мовчки сів навпроти.
Кави хочеш? спитала Дарина, не піднімаючи очей.
Хочу, відповів він. Даринко, нам треба поговорити.
Про що? вона встала і клацнула кнопкою електричного чайника. Все й так зрозуміло. Ти вилітаєш післязавтра. Ми з Павликом поїдемо до лікарні самі.
Послухай, Андрій підійшов до неї і обережно поклав руки на плечі. Я розумію, що тобі важко. Але це справді важливо для мене.
Важливіше за нас? Дарина повернулася до нього, і в її очах Андрій побачив не злість, а втому й розчарування.
Це все для вас, тихо сказав він. Все, що я роблю для вас.
Ні, Андрію, Дарина похитала головою. Це все для тебе. Для твого самолюбства, для твоєї карєри. Ми з дітьми давно вже на другому плані.
Неправда, спробував заперечити Андрій.
Правда. Ти знаєш, що Павлик сказав про свою операцію? «Добре, що це під час татової відрядженняВін стояв у порожній кімнаті, тримаючи малюнок сина в тремтячих руках, і раптом усвідомив, що вже давно не памятає запаху дитячих волосин чи звуку їхнього сміху без натяку на докір.
