**Щоденниковий запис**
Свекруха вирішила, що знає краще.
Олена здригнулася від різкого дзвінка. На екрані «Ганна Степанівна». Третій дзвінок за ранок. Вона глибоко зітхнула, зібравшись із силами, і взяла трубку.
Так, Ганно Степанівно, слухаю.
Лесю, чому не береш? у голосі свекрухи був докір. Дзвоню-дзвоню!
Кашку для Софійки варила, руки були зайняті, збрехала Олена, хоча просто не хотіла знову слухати, як погано виховує дитину.
Знову ця кашка! Я ж казала дітям треба мясо! Мій Василько на мясі виріс, ось який кріпкий! А твоя Софійка зовсім бліденька, ось-ось вітром знесе.
Олена закрила очі і порахувала до пяти. Лікар казав, що донька розвивається нормально просто в тата комплекція.
Ганно Степанівно, ми їй і мясо даємо. Сьогодні на обід будуть фрикадельки.
Ось і добре! Саме тому й дзвоню. Заїду сьогодні, курячий бульйон привезу. На кісточках, як Василь любить. І котлет напекла, за моїм рецептом. А то ти зі своїми фрикадельками…
У цих словах було стільки сарказму, ніби Олена годувала дитину отрутою.
Не турбуйтесь, у нас усе є.
Яке ж турбування? Бабуся онучку відвідати хоче! Хіба заборонять?
Свекруха завжди ставила справу так, що будь-яка відмова виглядала б грубістю.
Звичайно, приїжджайте, здалася Олена.
Після розмови вона притулила чоло до холодного вікна. За склом кружляли сніжинки. Грудень стояв понурий.
Мамо, з ким ти розмовляла? із кімнати визирнула Софійка, тримаючи свого плюшевого вовчика.
Бабуся Ганна приїде сьогодні, Олена насилу посміхнулася.
А вона знову казатиме, що я погано їм? насупилася дівчинка.
Олені стало боляче. Навіть дитя відчувало цю постійну критику.
Бабуся просто дуже тебе любить.
Софійка не переконалася, але кивнула і пішла гратися.
Олена взялася за прибирання. Перед візитом свекрухи квартира мала сяяти. Інакше почула б: «У такому хліві й мікроби заведуться».
За дві години вона вимила підлогу, витерла пил і спекла яблучний пиріг єдину страву, яку свекруха хвалила.
Василь мав повернутися з роботи до обіду. Він працював програмістом, а Олена дизайнеркою. Але сьогодні була важлива зустріч, тому чоловік поїхав до офісу.
У двері подзвонили о другій. Ганна Степанівна була точною, як швейцарський годинник.
Ось і я! свіжа, з каштановими фарбованими косами, вона увійшла, навантажена пакетами. Де моя принцеса?
Софійка несміливо вийшла.
Іди сюди, сонечко! Бабуся подаруночків привезла!
Дівчинка підійшла й подала ручку для поцілунку. Свекруха вважала, що дівчата мають виростати «справжніми леді».
Руку цілують лише дорослим панночкам, вона обняла онуку. Бабусі просто кажуть «добрий день».
Олена сховала очі, щоб не бачити ці суперечливі поради.
Ганно Степанівно, давайте я допоможу з пакетами.
Неси на кухню. Я стільки всього приготувала! Василько має їсти нормально, а не чим попало.
На кухні свекруха відразу взялася командувати:
Достань великий казан. Ні, не цей, а справжній! І де хліб? У холодильнику? Хліб у холодильнику зберігати не можна!
Олена терпляче виконувала вказівки. За шість років шлюбу вона звикла, що його матір завжди знає краще.
Софійка щось бліденька. Ви з нею гуляєте? Вітаміни даєте?
Так, щодня гуляємо. І вітаміни пємо, які лікар призначив.
Лікар! зневажливо фукнула Ганна Степанівна. Що вони розуміють, ці молоді? У наш час…
«Почалося», подумала Олена.
У наш час дітей тримали на повітрі з ранку до ночі! Василь навіть у мороз гуляв. І нічого, виріс здоровим.
Олена мовчала, хоча могла б нагадати, що чоловік у дитинстві часто хворів на бронхіт.
Ганно Степанівно, я пиріг спекла. Чаю?
Спочатку обід. Де Василь? Чому його досі нема?
Як назло, у передпокої клацнув замок.
Ось і він! оживилася свекруха.
Василь здивовано оглянув шмонькання в коридорі.
Мам? А ти чого не попередила, що приїдеш?
Як це? Лесі зранку дзвонила!
Олена винувато посміхнулася. За клопотами забула повідомити чоловіка.
Ну, привіт, мам, Василь обійняв матір. Як самочуття?
Та яке там… Тиск скаче, ноги ввечері набрякають. Але я ж не скаржуся! Сама справляюся, нікого не обтяжую.
Це був стандартний монолог: «не скаржуся» але перелік хвороб у повному обсязі, «нікого не обтяжую» щоб нагадати, як рідко син відвідує матір.
Роздягайся, обід розігрію. Зранку коло плити стояла, твої улюблені страви готувала.
Василь винувато глянув на дружину. Він знав, як важко їй даються ці візити.
За обідомВасиль промовчав весь вечір, а перед сном обійняв Олену і прошепотів: “Наступного разу я скажу мамі, що ми самі впораємося”.
