Повідок розбрату
Кириле, вставай та виведи Бурку гуляти, я ж не робот! Тарас Шевченко вдарив долонею по кухонному столу, від чого забряжчали чашки з недопитою кавою. Кухня пахла підгорілими грінками, свіжозвареною кавою та легким собачим духом. За вікном квітневе сонце заливало панельний двір, де діти вже ганялися на майданчику. Бурка, кудлатий золотистий ретривер, лежав біля дверей, сумно витріщивши очі на повідець, що висів на гачку. Його карі очі благали, але сім’я була зайнята сваркою.
Кирило, п’ятнадцятирічний син, уткнувся у телефон, де греміла стрілялка з вереском шин. Бездротові навушники йому звисали на шию, а чорний светр із написом «Кінець гри» був укритий крихтами від учорашніх чіпсів.
Тату, я вчора гуляв! буркнув він, не відриваючись від екрана. Нехай Оксана йде, вона завжди відмовляється!
Оксана, дев’ятнадцятирічна студентка, сиділа за столом, уточившись у ноутбук. Її темне волосся було зібране у неохайний пучок, а під очима лежали тіні від нічної підготовки до іспиту з історії. На ній була просторна футболка з логотипом університету.
Я? фуркнула вона, відриваючись від екрана. Кириле, це ти Бурку заводив, ти й гуляй! У мене завтра залік, я не можу кожні п’ять хвилин пса виводити!
Наталка, їхня мати, увійшла на кухню, витираючи руки об фартук із вишитими соняшниками. Її русяве волосся було розкуйовджене після прибирання, а голос тремтів від втоми й роздратування.
Годі верещати! сказала вона, ставлячи сковороду на плиту, де вже шипіла олія. Тарасе, ти ж обіцяв зранку вивести Бурку! А ви, діти, зовсім збундючіли завчили собаку, а тепер на мене звалили!
Тарас, сорокап’ятирічний інженер, відклав місцеву газету, де читав про страйк на заводі. Його брови нахмурилися, а щетина блищала у світлі сонця.
Я? Наталко, я в шість ранку на завод їжджу! гаркнув він. Це ж Кирило Бурку випрошував, хай сам і доглядає!
Бурка, ніби відчувши бурю, заскулив, випустивши з пащі пошарпану іграшку гумового каченяти. Його хвіст ледве ворухнувся, але кухня перетворилася на поле битви, де собака був не просто псом, а символом родинного хаосу.
До вечора сварка розпалилася з новою силою. Наталка готувала вечерю: котлети шипіли на сковороді, картопля пыхтіла у каструлі, а кухня пахла смаженою цибулею та кропом. Бурка лежав біля дверей, його сумні очі стежили за повідцем, який ніхто не торкав. Кирило грав у приставку у вітальні, крики з гонок заглушували телевізор, де Тарас дивився новини про футбол. Оксана друкувала реферат у своїй кімнаті, навушники заглушували шум, а на столі валялися порожні пляшки від енергетику.
Кириле, ти Бурку вигуляв? гукнула Наталка, помішуючи картоплю дерев’яною ложкою.
Кирило, не відриваючись від екрана, де його машина врізалася у стіну, буркнув:
Ні. Нехай Оксана йде, я зайнятий.
Оксана, почувши своє ім’я, ввірвалася на кухню, зірвавши навушники.
Зайнятий? скрикнула вона. Ти цілий день у стрілялки граєшся, Кириле! У мене дедлайн, реферат на завтра! Тату, скажи йому!
Тарас, що сидів на дивані з пультом, зітхнув, потираючи скроні.
Кириле, іди гуляти. Це твоя собака, сказав він, не відводячи погляду від телевізора.
Кирило кинув джойстик на диван, його щоки почервоніли.
Моя? Ви всі обіцяли допомагати, а тепер я один винен? вигукнув він. Давайте Бурку віддамо, якщо всім начхати!
Наталка обернулася, її ложка брязнула об каструлю, а фартук здригнувся.
Віддамо?! ахнула вона. Кириле, рік тому ти плакав, щоб його залишили! А тепер кидаєш? Всі ви такі я одна за домом, за вами, за Буркою!
Оксана заплющила очі, схрестивши руки.
Мамо, не починай. Я не виновАле тепер Бурка гавкнув, і сімя знову почала сміятися, адже він нагадав їм, що любов це коли всі намагаються, навіть якщо іноді забувають.
