Мамо, а ти теж колись хотіла стати художницею?
Катруся сиділа за кухонним столом, стискаючи тоненький пензель. На аркуші акварелі під її рукою народжувалася нерішуча, але зворушлива гілка бузку фіолетові мазки тремтіли, наче боялися розплистися.
Хотіла, усміхнулася Оксана, стоячи біля плити. Тільки мені було девять, і я вирішила, що краще стану лікарем, щоб рятувати людей.
А потім передумала?
Оксана простягнулася до чайника, ховаючи погляд. Вона завжди боялася таких розмов. За ними ховалося занадто багато старі мрії, нездійснені надії, вибори, які вона робила не серцем, а розумом.
Так. Життя так повернулося.
Коли Оксана удочерила Катрусю, їй було тридцять три. До того часу вона пережила багато: діагноз безпліддя, розлучення, яке залишило в душі порожнечу, і нескінченні поради знайомих «змирися», «спробуй ще раз», «візьми дитину». Вона не хотіла брати. Не через егоїзм, а через страх: чи вистачить сил, чи вистачить любові? Але одного разу в дитячому будинку вона побачила Катрусю худесеньку дівчинку з косичками, яка сиділа в кутку і малювала кольоровими олівцями квіти. Катруся підняла очі, і в них було стільки дорослої туги, що Оксана відчула укол у грудях. Через рік Катруся назвала її мамою.
Тепер Катрусі було десять. Вона вчилася у звичайній школі, де Оксана викладала літературу. Колеги та батьки поважали її «та сама вчителька, що всиновила дівчинку з притулку». Але Оксана не шукала похвали. Єдиним її бажанням було дати Катрусі життя, у якому ніхто не нагадував би їй про минуле.
Оксано Миколаївно, якщо хочете, щоб Катруся вступила до нашої школи, треба заповнити анкету. І копії документів. Зокрема, свідоцтво про народження. Жінка в приймальні престижної гімназії дивилася суворо, але без злоби. Її окуляри блищали у світлі лампи.
Звичайно, Оксана кивнула, стримуючи хвилювання. Ми все підготуємо.
Вона підготувала все заздалегідь. Нова прізвище Катрусі її прізвище було вписано у документи акуратно, без натяку на удочеріння. Не те щоб це було таємницею, але Оксана не хотіла, щоб минуле Катрусі стало приводом для питань чи співчуття. Вона знала, як діти можуть бути жорстокими, як одне слово може поранити глибше, ніж здається.
Ввечері вони пекли яблучний пиріг. Катруся чистила яблука зі зосередженістю художниці: тонкі смужки шкірки падали у миску, а цукор вона пересипала обережно, немов боялася порушити якийсь невидимий порядок.
Мамо, а в цій новій школі є художня?
Є. Дуже хороша. І театр. І басейн.
А якщо мене не візьмуть?
Оксана подивилася на доньку. Катруся не піднімала очі, але її пальці завмерли над мискою.
Візьмуть, Катрусю. Ми все для цього зробимо.
Дзвінок луКатруся взяла її за руку, і вони пішли додому, де на столі вже чекав теплий пиріг із тим самим смаком щастя.
