Торт та інші розчарування
Оксана збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, як у годинникаря. Торт для Софійки, її доньки, мав стати шедевром: три яруси, ванільний мусс, свіжа малина, тонкі завитки шоколаду. Сьогодні Софійці виповнювалося вісімнадцять, і Оксана сподівалася, що цей торт її найкращий за двадцять років роботи кондитером розтопить стіну, яка виросла між ними за останній рік.
Мам, ти ще не закінчила? Софійка ввірвалася на кухню, її кросівки скрипнули по лінолеуму. Марійка вже їде, а у нас безлад!
Майже готово, Оксана посміхнулася, витираючи руки об фартух. Подивись, як тобі?
Софійка побіжно глянула на торт, її обличчя залишилося байдужим.
Ну нормально. Тільки, знаєш, Марійка каже, що такі торти вже не в моді. Зараз усі роблять мінімалізм, без усіх цих завиточків.
Оксана відчула, як ложка в її руці стала важчою.
Це не завиточки, Софійко. Це твої улюблені візерунки, як на торті до твого десятого дня народження. Памятаєш?
Мам, мені було десять, Софійка заплющила очі. Гаразд, я приберу у вітальні. Тато знову завалив усе своїми паперами.
Вона пішла, залишивши за собою легкий запах парфумів і відчуття, що Оксана розмовляє з порожнечею.
—
До шостої вечора вітальня перетворилася: кульки, гірлянди, стіл із закусками. Оксана поставила торт на центральний стіл, його ягоди блищали під світлом люстри, як маленькі рубіни. Вона згадала, як минулого року Софійка відмовилася від сімейного свята, втекти з друзями до кавярні. «Я доросла, мам», кинула вона тоді. Оксана півроку копила на цей торт, відмовляючись від нових туфель і підписки на кулінарні курси, щоб сьогодні все було ідеально.
Дзвінок у двері розірвав її думки. Софійка кинулася відчиняти, і в квартиру увійшла Марійка висока, з яскраво-рожевими панігтями та поглядом, що оцінював усе, наче сканер.
