Батьки завжди говорили, що я у них красуня та розумниця. Авжеж, я – третя дитина і єдина донька. Тато з мамою чекали саме на дівчинку, тому ніколи не скупились на компліменти та подарунки для мене. Щоправда, в школі мене не дуже любили. Річ у тому, що мій батько – голова сільради й наша родина завжди була найзаможнішою. Інші сільські діти часто штрикали мені тим, що ми так добре живемо, бо мій батько краде з бюджету. Хоча я й знала, що це неправда, але все одно мені було дуже боляче чути таке від однолітків.
До чотирнадцяти років я була відлюдьком у школі. Зі мною ніхто не хотів не те що дружбу водити, а навіть сидіти за однією партою. Боляче було, але я справилась. Щоправда, не сама. В моєму житті з’явився Олег. Мені було чотирнадцять, а він був старшим на чотири роки. Ми познайомились, коли наші батьки святкували разом якесь державне свято. Олег був сином голови сусіднього селища. Високий, старший – він одразу сподобався мені. Тим більше, що до цього я ніколи не дружила з хлопцями. А тут симпатичний та стильно одягнений юнак виявляє до мене інтерес. Це не могло мені не сподобатись. Олег також розповідав мені, що я дуже симпатична й він неодмінно візьме мене заміж, щойно я стану повнолітньою.
Хоча серйозних стосунків у нас не було, але з Олегом ми почали дуже близько спілкуватись. Він приїздив кожні вихідні до мене. Старший хлопець з власним автомобілем – всі однокласниці мені заздрили. Я навіть почала ходити разом з Олегом на дискотеку. Це було для того, щоб довести своїм одноліткам, які мене не сприймали, що я чогось варта, адже змогла «зачепити» такого видного хлопця.
Коли мені виповнилось вісімнадцять наші з Олегом батьки почали планувати наше весілля. Вони були раді від того, що ми вирішили побратись, адже в них були в цьому якісь свої політичні інтереси. А ми з коханим були щасливі, що все сприяє нам на руку – батьки організовують пишне весілля, подорож в Арабські Емірати та навіть планують купити нам квартиру в місті. Я дивилась на своїх колишніх однокласниць – хтось вчиться й живе в задрипаному гуртожитку, хтось вийшов заміж й живе у старій хаті разом з батьками чоловік, сади картоплю та порається по господарству. А у мене буде все – красень-чоловік, достаток та власний дім.
До весілля лишалось менше як два тижні, коли до нас приїхав батько Олега й сказав, що ми з його сином не можемо одружитись. Як з’ясувалось, набагато вигідніше одружити Олега на доньці міського голови із сусіднього райцентру. Вона одного віку з Олегом, але з вищою освітою, гарна, ерудована та стане його синові хорошою партією. Крім того, батько нової нареченої Олега готовий купити молодятам квартиру в столиці. Тепер Олегові до вподоби вона, а мене він й бачити не хоче. Навіть не захотів приїхати, щоб особисто все пояснити. Замість цього вислав батька.
Я довго плакала й не вірила, що таке сталось зі мною. Як жити далі? Як на мене дивитимуться усі люди в селі? Вони ж знали, що в мене скоро весілля, а зараз що я скажу? Мене ж засміють!
Вже наступного дня я поїхала у сусідню область поступати. Благо, йшов сезон вступних іспитів й тато зміг домовитись, що мене взяли на економічний факультет. Я вчилась там, чесно кажучи, не найбільш старанно, але нові люди змогли допомогти мені трохи відірватись від сумних думок. Я змогла забути Олега й той біль, якого мені завдала його зрада.
Після закінчення інституту мене взяли стажуватись в одну компанію. Саме там я зустріла Влада. Він був тільки на рік старший за мене, але вже обіймав посаду керівника відділу. Вперше побачивши хлопця, я навіть й думати боялась, щоб подивитись такому красеню в очі. Але він зробив це сам. Якось Влад запросив мене повечеряти з ним й з того часу я зрозуміла, що закохалась. Й він теж закохався. Разом з Владом я відчувала себе по-справжньому щасливою та потрібною. Він не цікавився тим, хто мій батько і як наші стосунки можуть бути йому корисні. Він просто кохав мене.
Вже перед самим весіллям дізналась, що Влад – син одного з найбагатших бізнесменів області. Він не просто керівник відділу, а майбутній президент компанії, у якій я працюю. На щастя, ця інформацію ніяк не вплинула на наші стосунки, адже я кохала Влада просто за те, що він мій.
Зараз ми вже понад сім років разом. У нас росте прекрасна донечка, яку допомагає мені виховувати найдорожчий чоловік на світі – Влад. Я вдячна йому за те, що він став усім для мене та зміг мені забути зраду, яка трапилась у моєму житті.







