Випробування, які треба пройти
Віра Андріївна чекала на чоловіка та сина з відрядження. Вони поїхали у сусідню область з діловими справами планували розширити бізнес і відкрити філію в іншому місті. Справи у батька з сином Ігорем йшли чудово, їхня компанія процвітала.
Віра Андріївна з нетерпінням очікувала їхнього повернення, особливо сина. Їй треба було терміново розповісти те, що вона почула від його дружини Лєри, яка ось-ось мала народити. Те, що Лєра не любить Ігоря, було очевидно всім, але заради онука всі мовчали.
Віра Андріївна випадково почула, як Лєра розмовляла по телефону:
Скоро народжу, а потім тікатиму з дитиною. Заберу, що знайду в будинку, і зникну. Тут є чим поживитися.
Першим поривом було подзвонити синові, але вона передумала у чоловіка та сина важлива зустріч, не варто їх турбувати. Розповість, коли повернуться.
Дитину потім заберемо з пологового, а Лєра хай іде куді хоче, їй дитина все одно не потрібна.
Коли у Лєри почалися пологи, чоловік із сином вже поверталися. Швидка відвезла її до лікарні. А незабаром Вірі Андріївні подзвонили і повідомили, що її чоловік і син потрапили в аварію. Чоловік загинув на місці, син через двадцять хвилин після батька, але встиг прошепотіти:
Заберіть у неї дитину.
Слідчий пояснив Вірі Андріївні, що в машині не було жодної дитини. Але вона відповіла:
Дружина сина щойно народила. Це мій онук, вони ще в пологовому. Лєрі він не потрібен, тому син так і сказав.
Вона не сподівалася, що побачить онука, але все ж сама забрала Лєру з лікарні. Як вона витримала все це сама не розуміла. Допоміг їй Артем, друг її чоловіка та сина, фінансист у їхній компанії. Він взяв на себе все: похорони, поминки, лікар постійно був поруч із Вірою Андріївною.
З пологового Лєру з Данилком теж привіз він. Після смерті чоловіка Лєра поки що не збиралася йти з великого будинку. Віра Андріївна найняла няню, бо сама не могла постійно доглядати за онуком вона занурилася у справи компанії, яка тепер переходила до неї. Але поки всім керував Артем, якому вона довіряла.
Лєра майже не цікавилася сином, часто зникала з дому. Але через півроку забрала Данилка і зникла, прихопивши гроші, які знайшла в столі свекра. До сейфу не дісталася не знала коду.
Віра Андріївна знову пережила шок, втративши онука. Це була остання частка її сина. Але незабаром невістка зявилася знову.
Ти маєш віддати мені гроші, акції й усе, що належить після смерті чоловіка. Інакше більше не побачиш онука. Віддам його в дитбудинок, і ти його ніколи не знайдеш.
Віра Андріївна віддала все, що вимагала Лєра, навіть більше свої прикраси.
Лєро, будь ласка, дозволь мені бачитися з Данилком.
Та обіцяла, але не виконала обіцянки.
Час минав. Віра Андріївна поступово оговталася й сама керувала бізнесом. Артем був її правою рукою чесний і надійний помічник. Але більше за все її мучило те, що вона не могла бачити онука.
Артем запропонував звернутися до поліції.
Віро Андріївно, у мене є друг слідчий. Давайте підемо до нього.
Вона погодилася. Незабаром слідчий знайшов Лєру. Виявилося, що вона звязалася з сумнівними людьми, віддала їм цінні папери, а вони обіцяли їй гарний будинок, але обдурили. Після цього Лєра почала пити, а потім один із її «друзів» поставив ультиматум:
Або я, або твій син.
Вона вибрала його, а Данилка вони разом відвезли в ліс і залишили там. Про це дізналися, коли вийшли на тих, хто намагався продати акції, забрані у Лєри. Вона показала, де залишила сина, але його там уже не було. Почалися пошуки, але хлопчика так і не знайшли. Лєру заарештували.
***
Дарина виховувалася в дитбудинку, а коли прийшов час самостійного життя, захотіла оселитися в селі недалеко від міста. Їй виділили невеличкий будинок, і вона була щаслива.
Хоч і старий, але міцний. Я зроблю його затишним. Так мріяла про це в дитбудинку.
Вона влаштувалася на роботу у місцеву їдальню. З дитинства мріяла стати кухарем, і навіть дитяча кухарка, баба Настя, іноді брала її у помічниці. Поступово життя в селі налагодилося. Допомагав їй сусід Олесь, що мешкав неподалік.
Дарина не замислювалася, чому він це робить, а він був соромязливим і не наважувався зізнатися.
Якось вона пішла в ліс по гриби. Радісно збирала їх, як раптом побачила під кущем дитину маленького хлопчика, брудного, що спав, згорнувшись клубочком.
Дитинко, прокидайся, торкнулася його обережно.
Хлопчик злякано відкрив очі й заплакав. Дарина взяла його на руки, а він боровся й кричав.
Не плач Не бійся, я тебе не залишу, сказала вона ніжно, і хлопчик поступово затих, немов відчуваючи, що тепер він у безпеці.
