Не плаче, не чекає, не сумує
Чоловік Оксани завжди був стриманим, тихим, спокійним і ввічливим. Тарас і двадцять три роки тому був таким самим, коли запропонував їй вийти за нього заміж.
Як завжди літнім вечором вони гуляли за селом біля річки, коли він раптом зупинився, взяв її за руки і тихо промовив:
Оксанко, пропоную обєднати наші долі. Ми з тобою маємо бути разом це доля.
Тарас дивився на неї спокійно, був упевнений, що вона не відмовить. Він знав вона його любить. Дівчина від щастя почервоніла, серце закалатало:
Так, так, Тарасу, так. Я вийду за тебе.
Обидва були щасливі.
Я збудую для нас новий дім, батько допоможе. Вже й місце вибрали. Ході, покажу.
Вони йшли, тримаючись за руки, зупинились під величезною черемхою.
Ось тут. Тільки черемху доведеться зрубати стара, ще впаде на хату. Потім нову посадимо.
Чудово, Тарасу, з вікон річку видно буде.
Після весілля жили у батьків Тараса, а незабаром дім був готовий. Він також добудовував другу половину з окремим входом.
Це для наших дітей. Якщо хтось із них захоче залишитись у селі нехай має свій хід.
Який же ти далекоглядний, тішилась Оксана.
Дітей народилось небагато лише одна донька. Виростили її, а потім вона вступила до університету і оголосила батькам:
Мамо, тату, не розраховуйте на мене у селі жити не залишусь. Хочу в місті, і там у мене є хлопець Андрійко.
Так і стояла пусткою друга половина хати. Оксана прибирала там, мила вікна, а Тарас навіть не заходив. У їхній частині було просторо, затишно. Жили вони самі, а донька навчалась. За всі двадцять три роки шлюбу чоловік ніколи не образив Оксану. Завжди стриманий, ніколи не підвищував голосу, односельці поважали їх.
Але от цей чемний, тихий і спокійний Тарас два дні тому після роботи сказав дружині:
Оксанко, мені, звичайно, важко це казати, але наше спільне життя підійшло до кінця. Розумієш, зараз таке життя після двадцяти років кохання інколи зникає. Я зустрів іншу жінку. Дякую тобі за всі ці роки. Доньку не кину допоможу закінчити навчання. Гроші буГроші не турбуйся, хату залишаю тобі з донькою, промовив він і вийшов, тихо зачинивши двері, а Оксана зрозуміла, що іноді саме втрата відкриває шлях до справжнього щастя.
