У СІМЇ РОЗЛАД, ТО Й ХАТІ НЕ РАД
Я його ненавиджу! Він мені не батько! Хай тікає звідси. Проживемо без нього, Люба шалено злилася на вітчима.
А я не розуміла цього сімейного конфлікту. Чому не жити дружно? Мені й на думку не спадало, які пристрасти кипіли в цій родині.
У Люби була молодша сестра по матері Оля. Оля спільна донька матері та вітчима. Мені здавалося, що вітчим однаково ставився і до рідної Олі, і до прийомної Люби. Але це погляд згори. Насправді Люба ніколи не поспішала додому після школи. Вона вираховувала, коли піде на роботу її ворог номер один ненависний вітчим. Та якщо розрахунок виявлявся хибним, і вітчим ще був удома, Люба «виходила з берегів».
Вона шепотіла мені:
Він тут! Наталю, посидь у моїй кімнаті.
А сама демонстративно зачинялася у ванній і чекала, поки вітчим піде. Щойно він зачиняв двері, Люба миттєво виходила з добровільного увязнення, з полегшенням зітхала:
Нарешті пішов! Наталю, тобі пощастило ти живеш з рідним татом. А я от мучилася. Сумно все це Люба глибоко зітхнула. Ходімо, Наталю, обідати.
Мати Люби була майстринею господарювати. У цій родині їжа була культом. Сніданок, обід, полуденок, вечеря усе за розкладом, за калоріями, за вітамінами. Як би я не прийшла до Люби в гості, завжди на столі теплий обід. Усі каструлі, сковорідки накриті рушником, чекаючи на їдців.
Ще памятаю, Люба не любила сестру Олю, молодшу на десять років. Дражнила її, билася. Та згодом сестри стали нерозлийвода.
Люба вийде заміж, у них народиться донька. Пізніше вся їхня родина, крім вітчима, переїде на ПМЖ до Польщі.
Через дванадцять років Люба народить ще одну доньку. Оля залишиться старою дівою, але допомагатиме сестрі виховувати дітей. У далекій країні їхня родина стане ще міцнішою. З рідним батьком Люба листуватиметься аж до його смерті. У нього була інша дружина. Люба єдина донька свого тата.
Я виховувалася в повноцінній родині (з рідними батьком і матірю), проте всі мої подруги були безтатніми. Тоді, у дитинстві, я не знала про їхні претензії до вітчимів. Та виявлялося, моїм подругам жилося несолодко.
У Іринки мати та вітчим були затятими алкоголіками. Вона соромилася їх. Ніколи нікого не запрошувала в гості. Знала вітчим лаятиме, а мати підтримає, ще й дасть ляпаса. Та, переступивши пятнадцятирічний рубіж, Іринка сама могла дати відсіч кому завгодно, тому вітчим із матірю залишили її в спокої.
Наталю, запрошую тебе на день народження, радісно повідомила Іринка.
Я щиро здивувалася:
До тебе додому? Мені якось страшно, Іринко. Вітчим не вижене?
Нехай тільки спробує! Його влада надо мною закінчилася. Мама дала мені адресу рідного батька. Тепер він мій захист. Тато живе недалеко. Приходь, Наталю. Мама готується, метушиться, Іринка була впевнена в собі, як ніколи.
Настав день шістнадцятиріччя Іринки. Я приготувала подарунок, дзвоню у двері подруги.
На порозі стоїть святкова Іринка:
Привіт, подруго! Заходь! Сідай за стіл.
Мати Іринки та вітчим стояли біля столу. Я тихо, зі страхом, привіталася. Подружжя мовчки кивнуло у відповідь.
На святковому столі, застеленому потертою клейонкою, стояв плов у великій мискі, нарізаний хліб на тарілці та лимонад у гранчастих склянках. На склянках лежали хрусткі слоРоки минули, але ці історії, як й наші сльози, залишилися з нами назавжди.
