НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ
На кафедрі університету ніхто з колег не знав і не повірив би, що у Катерини Михайлівни чоловік запеклий алкоголік. Це була її сумна таємниця і гірка доля.
…Катерина Михайлівна викладачка, доцент і завідувачка кафедри. На роботі її дуже поважали як фахівця. Вона мала бездоганну репутацію. Усі вважали Катерину вдалою жінкою у всьому. Як інакше? Чоловік часто зустрічав її біля дверей університету, щоб піти додому під ручку.
“Ох, Катерино Михайлівно, яке ж ви щасливе жінко! У вас такий ставний, уважний, інтелігентний чоловік…” захоплювалися молодші колеги.
“Не заздрите, дівчатка”, відмовлялася Катерина.
Лише вона знала, що витворяє її “інтелігент” вдома. Тарас (чоловік) напивався до непритомності. Приходив, точніше, повзти додому, брудний, мокрий, нічого людського в ньому не лишалося. Ключем у замок потрапити не міг, тому дзвонив, падав біля дверей і засинав мертвим сном. Катерина відчиняла, зітхаючи (“горенько моє, коли ж ти нарешті напився, сили мої вже нема…”), затягувала чоловіка в хату, накривала ковдрою (щоб не замерз) і поверталася до дисертації. Спочатку кандидатської, потім докторської. Біля нього завжди стояв літровий кухоль води інакше серед ночі верещав би на весь будинок:
“Катько! Пи-и-ити!”
Вранці Катерина, зібравшись на роботу, звично переступала через сплячого в коридорі чоловіка, виходила і зачиняла двері. Приходила в університет і сіяла розумне, добре, вічне. Так могло тривати тиждень, місяць…
А потім Тарас, ніби нічого не сталося, стояв на сходах університету чекав на дружину. Чистий, випрасуваний, усміхнений. Коли Катерина виходила після роботи в оточенні колег, Тарас підбігав, цілував у щічку, питав:
“Як день пройшов, Катрусю?”
“Нормально, Тарасе. Ходімо додому”, ледь помітно зітхала Катерина.
Колеги зворушено дивилися вслід цій гарній парі.
“Пощастило Катерині Михайлівні з чоловіком…” говорили вони.
Але варто було переступити поріг квартири Катерина мовчала. Так вона мстила. Жінка знала: мовчання грізна зброя. Тарас корчився від цієї зненавченої тиші. Хоча з роками звик. Він проводив дружину додому і відразу тікав “по справи”. Пиячив далі.
…Катерина і Тарас прожили разом 28 років. Колись їхня любов була щира, ніжна і, здавалося, вічна. А потім розлетілася, як пух з подушки. І вже не зібрати ці легкі пірїнки докупи.
…Спочатку у них не виходило завести дитину. Катерина дуже переживала. Вважала сімю бездітною неповноцінною. Та нарешті народився син. Він став для неї сенсом життя.
Потрібно було багато всього. Грошей не вистачало. Тарас звалив усі клопоти на дружину, а сам ховав горілку по кутах і пив потайки.
Катерина від хатніх справ падала з ніг увечері. Тому не відразу помітила чоловікові гріхи. Їй було не до того. Тоді вона була молодою і наївною. Потім знайшла пляшку на балконі.
“Тарасе? Чия це?” спитала вона.
“Вгадай”, пожартував він.
Був скандал. Потім ще, і ще… Сльози, умовляння, погрози… Все за старим сценарієм.
…Минали роки. Тарас то влаштовувався на роботу, то швидко її втрачав. Через пиятику. Надії на нього не було. Розлучатися Катерина не збиралася. Вона памятала слова матері:
“Доню, заміж виходь один раз! Перший чоловік від Бога, другий від чорта. Хоч соломяний, але чоловік. І ріднішого за батька дитині не знайти”.
Катерина навіть боялася уявити чоловіка “від чорта”…
Вона старанно йшла вгору карєрними сходами. Розраховувати доводилося лише на себе. Катерина звикла до такого чоловіка. Знала напамять увесь цей спектакль під назвою “Запої Тараса”. Їй було його шкода.
