Олена більше не збиралася це терпіти. Вона не розуміла, чому Андрій став так ставитися до неї розлюбив? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі й ліг спати у вітальні.
Вранці, коли він вийшов до сніданку, Олена сіла навпроти нього.
Андрію, скажи мені, що відбувається?
Що тобі не так?
Він пив каву й намагався не дивитися на неї.
З тих пір, як народилися хлопчики, ти дуже змінився.
Не помітив.
Андрію, ми два роки живемо, як сусіди. Це ти помітив?
Послухай, а чого ти хотіла? У хаті завжди розкидані іграшки, смердить молочними кашами, діти ревуть Ти думаєш, це комусь сподобається?
Андрію, але це ж твої діти!
Він схопився й нервово почав ходити по кухні.
Усі нормальні дружини народжують одну нормальну дитину. Щоб вона тихенько гралася у кутку, щоб не заважала. А ти одразу двох! Мені мама казала, а я не послухав такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
Такі, як я? Це які, Андрію?
Такі, без мети в житті.
Але це ж ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я всю себе присвятила родині!
Олена сіла. Помовчавши, додала:
Думаю, нам треба розлучитися.
Він подумав і сказав:
Тільки за. Тільки тільки, на аліменти не подавати. Я сам тобі даватиму гроші.
Чоловік розвернувся й вийшів з кухні. Їй би поплакати, але з дитячої роздався шум. Близнята прокинулися й вимагали її уваги.
Через тиждень вона зібрала речі, взяла хлопчиків і пішла. У неї була велика кімната у комуналці, яка дісталася їй від бабусі.
Сусіди були нові, тому Олена вирішила з усіма познайомитися. З одного боку жив похмурий, хоч і не старий ще, чоловік, з іншого яскрава жінка років шістдесяти. Спочатку вона постукала до чоловіка:
Доброго дня! Я ваша нова сусідка, хотіла познайомитися, купила торт, заходьте на кухню на чай.
Олена старанно посміхалася. Чоловік окинув її поглядом, потім буркнув:
Не їм солодкого, і зачинив двері перед її носом.
Олена знизала плечима й пішла до Наталії Григорівни. Та погодилася приєднатися, але тільки для того, щоб виголосити промову.
Отже, я люблю відпочивати вдень, бо ввечері дивлюся серіали. Сподіваюся, ваші дітлахи не будуть мене турбувати своїм криком. І будьте ласкаві, не дозволяйте їм бігати коридором, нічого не чіпати, не бруднити й не ламати!
Вона говорила довго, а Олена з журбою думала, що життя її тут чекає не солодке.
Вона віддала хлопчиків у дитсадок, а сама влаштувалася туди ж нянею. Було дуже зручно вона працювала якраз до того часу, коли Данилка й Марка треба було забирати додому. Платили копійки, але ж Андрій обіцяв допомагати.
Перші три місяці, поки тривав їхній розлучення, Андрій справді підкидав їм грошей. А ось після розлучення минуло стільки ж, а грошей від нього більше не було. Олена вже два місяці не могла заплатити за комуналку.
Стосунки з Наталією Григорівною псувалися з кожним днем. Одного вечора, коли Олена годувала на кухні хлопчиків, туди ввійшла сусідка в атласному халаті.
Дівчинко, сподіваюся, ви вирішили свій фінансовий питання? Не хотілося б через вас залишитися без світла чи газу.
Олена зітхнула:
Ні, поки що ні. Завтра поїду до колишнього чоловіка, щось він забув про дітей зовсім.
Наталя Григорівна підійшла до столу.
Ви все годуєте їх макаронами ви знаєте, що ви погана мати?
Я гарна мати! А вам би порадила не лізти у чужі справи, бо можна і по носі отримати!
Що тут почалося! Наталія Григорівна верещала так, що аж вуха заклало. На крик зі своєї кімнати вийшов Іван, сусід Олени з іншого боку. Слухав, як Наталія Григорівна лає Олену, хлопчиків і все навколо, потім розвернувся й пішов. Повернувся через хвилину. Кинув на стіл перед Наталією Григорівною гроші й сказав:
Замовкни. Ось тобі на комуналку.
Жінка змовкла, але, коли Іван пішов, прошипіла Олені:
Пошкодуєш ти за це!
Олена пропустила ці слова повз вуха. Як виявилося надаремно. Наступного дня вона поїхала до Андрія. Той її вислухав і сказав:
У мене зараз важкий період, не можу тобі нічого платити.
Андрію, ти знущаєшся? Чим мені годувати дітей?
Ну й годуй, я ж не забороняю.
Я подам на аліменти.
Ну звісно, подавай, офіційна зарплата в мене така, що отримуватимеш сльози. І більше мене не турбуй!
Олена йшла додому й плакала. До зарплати ще тиждень, а грошей майже немає. Але вдома її чекав ще один сюрприз дільничний. Наталія Григорівна написала на неї заяву. Там було написано, що Олена погрожує їй, а її діти голодні й без нагляду.
Цілу годину дільничний розмовляв із нею, а на прощЗ того дня він більше не ховав своїх почутть, і вони разом ішли вперед, знаючи, що найголовніше не боятися почати все знову.
