Витримати удари долі
Двері до кабінету відчинилися, і на порозі зявився високий засмаглий чоловік. Він уважно подивився на Олену й приємним голосом промовив:
Доброго дня, Олено Ярославівно, я Максим, ваш партнер.
Олена відчула, як по ній пробіг електричний розряд, і, посміхнувшись, запросила:
Вітаю, присядьте, будь ласка.
За вікном лив дощ, була майже північ. Олена глянула на кухонний годинник, поставила в холодильник охололу вечерю й пішла спати. Вона вже не дзвонила чоловікові й не чекала його. Можливо, звикла.
Михайла, свого чоловіка, вона кохала. Побралися з любові ще на третьому курсі університету. Півтора року потому народився син Ярик тепер йому пять.
Батьки подарували їм квартиру в новобудові, і сімя жила там, але планувала згодом розширитися.
Після інституту Михайло разом з другом Богданом відкрили справу. Богдан закінчив медичний, спочатку працював у поліклініці, потім вирішив відкрити приватну клініку. Михайло, як економіст, став його партнером. Згодом Богдан запросив ще кількох колишніх однокурсників, і клініка розрослася, відкривши два філіали у місті.
Олена сиділа вдома, виховувала сина. Спочатку хотіла працювати адже теж була економістом, але чоловік заперечив:
Оленко, будь з сином. Я забезпечую нас. Коли Ярик піде до школи, тоді й подумаєш про роботу.
Згода, Мішко. Та нудиться вдома.
Розумію. Давай так і буде.
Жили вони добре. Їздили щороку до Туреччини, грошей вистачало. На день народження Михайло подарував їй авто. Але чим успішнішим ставав бізнес, тим грубішим робився його характер. Він уже не був тим веселим студентом, закоханим у неї.
Вечорами Олена чекала, коли за північ поверне́ться чоловік. Іншого разу годувала його, та частіше він одразу лягав спати. Вона відчувала його віддалення.
Треба змінитися, вирішила Олена й пішла до салону краси.
Оновивши образ, вона вдягла елегантну сукню й несподівано завітала до чоловіка на роботу.
Олена? Та ще й так змінилася! Чудово! Сьогодні йдемо до ресторану, сказав він, але було видно, що візит дружини його дратує.
Вечір у ресторані пройшов чудово. Михайло подарував квіти, навіть невеликий подарунок. Олена раділа, що вигадала цю ідею.
Мішко, давай подумаємо про другу дитину?
Про другу? здивувався він. Не знаю. Поживемо побачимо.
Олена вже дрімала, коли подзвонили з лікарні. Просили приїхати негайно. Вона попросила сусідку посидіти з Яриком, а сама виїхала, тремтячи. Підійшла до каталки на ній лежав Михайло. Обличчя в крові. Він був мертвий.
Олена плакала, кричала, але це була реальність. Решта уривки фраз: аварія, реанімація, дівчина…
Після похорону Олена зачинилася в квартирі. Розглядала фото, випила пляшку коньяку. Батьки не відходили:
Доню, тепер у тебе син. Живи заради нього.
Олена знала, що частка бізнесу перейшла до неї, тож, переборовши себе, пішла до клініки. На рецепції сиділа нова дівчина.
Де Наталка?
Ви, мабуть, Олена Ярославівна? Я тимчасово замінюю Наталку. Вона в лікарні…
Олена пригадала: тоді хтось згадував про дівчину. Вона поїхала до лікарні. Наталку вже перевели в палату. Через кілька днів Олену пустили.
Доброго дня, Наталко. Як почуваєшся?
Краще… дівчина почервоніла. А Михайло Олександрович і Богдан Олегович?
Їх більше немає, тихо сказала Олена.
Наталка заплакала.
Через кілька тижнів Олені повідомили, що Наталку виписують.
З нею та її дитиною все добре.
З дитиною? Вона вагітна?
Так. Ви не знали?
Олена здивувалася. Наталку ніхто не відвідував.
Лікар сказав, тебе виписують. Чоловік забере?
У мене немає чоловіка.
А батько дитини? Чому не сказала, що вагітна?
Боялася вас.
Олена здивувалася вдруге.
Це син Михайла Олександровича, Наталка сховала обличчя в долоні. Пробачте мене…
Оце так удар…
Олена вибігла, сіла в авто й їхала, не розуміючи куди. Зупинилася за містом.
Як він смів?!
Наталку вона не звільнила. Чекала, поки та піде у декрет. Незабаром дівчини не стало вона померла під час пологів. Дитині був лише тиждень.
Боже, що робити? Ця дитина рідний брат Ярика.
Вона не роздумувала. Забрала хлопчика й усиновила його.
Ярику, це твій братик Арсенко.
Мені подобається! Він швидко виросте?
Звісно.
Олена стояла біля могили Михайла, тримаючи Арсена.
Це твій син, Мішко. Я його не покину.
Час минав. Олена працювала, мати допомагала з дітьми.
Одного ранку в кабінет увійшов Максим, брат Богдана. Вони з Оленою відчули іскру. Він теж не знав щастя в першому шлюбі дружина залишилася в Німеччині.
Нове життя почалося.
ЖиттяУ кожної буря є свій кінець, і тепер вони знали найважче залишилося позаду.
