Сон про відпочинок у родичів.
Оксана сіла на край ліжка й втомлено дивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона з Дмитриком старанно відкладали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі щось із казки відпустку біля моря.
Невеликий будиночок на березі, свіжа риба на вечерю, шепіт хвиль, вітер у волоссі та свобода від буденних клопотів усе це здавалося їм винагородою за роки праці, відмов і маленьких радощів, які вони собі рідко дозволяли.
«Ми заслужили цей відпочинок», думала Оксана, гладячи гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати глотком свіжого повітря, перервою від вічної метушні.
У кімнату зайшов Дмитрик. Йому було десять. Він з цікавістю й хвилюванням крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Оксана виршила купити, незважаючи на економію, щоб хоч трішки зрадіти синові.
Мам, ти точно вибрала? спитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на неї.
Так, сину, відповіла Оксана мяко. Там тихо, пляж майже безлюдний, і поруч базар із фруктами. Уявляєш, як добре буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, жодної метушні
Дмитрик усміхнувся й кивнув, але в його очах промайнув відтінок розуміння він знав, як важко мамі тягнути все самій, як часто вона відмовляє собі, як кожна гривня в цьому конверті далася їй важко. Ця поїздка була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найцінніше.
У цю мить задзвонив телефон. На екрані зявилося імя «Богдан».
Привіт, сестро! бадьоро озвучився голос брата. Як справи? Куди збираєшся цим літом?
Оксана зітхнула. З Богданом у них завжди були напружені стосунки: він любив командувати, вважати себе старшим і розумнішим, не соромлячись цього навіть перед ними.
На море з Дмитриком, відповіла вона обережно. Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.
Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Богдан. У нас дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.
Оксана задумалася. Богдан завжди виглядав так, ніби знає, як жити краще. Але Дмитрик оживився, почувши про можливість побувати в родичів.
Мам, це ж ціла дача біля моря! з надією сказав він. Поїдемо до дядька Богдана! А гроші збережемо на потім.
Оксана зітхнула, вагаючись, але кивнула.
Гаразд, відповіла вона. Ми приїдемо.
Богдан зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.
Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! скрикнув він, міцно стискаючи сестру. Поїхали, у нас вже стіл накритий.
Марічка, дружина Богдана, стояла поруч з молодшою донькою трирічною Златою, яка радісно махала їм рученятами.
Оце так зустріч! голосно й радісно вигукнула Марічка, кидаючись до Оксани в обійми.
Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлоги
