Ой, слухай, я тобі розкажу одну історію…
З висоти свого досвіду Надія зрозуміла й навіть переконана: у житті нічого не трапляється просто так. Кожна зустріч, кожне знайомство це воля долі.
“І що б там не казали про збіги чи випадковість це неправда”, твердить вона. “Хтось вважає, що долю можна змінити чи обдурити, але ще нікому не вдалося. У кожного є свій “скелет у шафі”. Запханий глибоко, щоб ніхто не дізнався”, розмірковує Надія. “У мене теж є, без цього нікуди. Але я не хочу, щоб хтось про нього знав”.
Дивлячись у вікно на квітучу дику яблуню, вона згадала такий самий травень. Сирень пахла, коли Надя з Олесею поверталися зі школи вони були в десятому класі. Тоді це був випускний, дівчата готувалися до іспитів. З дитинства вони нерозлучні подружки, жили поруч, вчилися в одному класі. Скільки таємниць між собою зберігали! Олеся була скромнішою та ніжнішою, її щоки завжди червоніли, як маки, через соромязливість, а може, тому й були наче наливні яблучка. Надя ж жвава та смілива, завжди заступалася за подругу.
“Лесь, ну невже ти не можеш дати відсіч? Хоч раз удари підручником по потилиці тому Петрику, тоді він перестане привязувати твій хвіст до стільця”, навчала Надя.
У Олесі була довга коса, а Петрик сидів позаду і тихенько привязував її до спинки стільця. Коли вона вставала, несподівано падала назад, а клас реготав. Звісно, ніхто й не здогадувався, що Петрик таємно закохався в неї ось так і виражав свої почуття. Олесі він не подобався занадто хуліганистий.
“Надю, не можу я його підручником вдарити Шкода Петрика, хоч він і заслуговує”, відповідала Олеся.
“Дарма. Наступного разу я сама з ним розберуся”, обіцяла Надя.
“Та годі, не звертай уваги”, скромно казала подруга.
Після школи вони вступили до технікуму, вирішили стати товарознавцями. Вчилися разом, дружба лише міцнішала, хоча Олеся вже стала трохи сміливішою. Надя зустрічалася з Славком із іншої групи, бігала на побачення, а Олеся вечорами сиділа вдома.
“Ой, Лесю, давай познайомлю тебе зі Славковим другом, гарний хлопець. Жартівник та ще й який!”, сміялася Надя. “Будемо разом гуляти, Серега навіть питав, чи нема в мене подруги”.
“Ні, Надю, не хочу я таких знайомств. Ти ж знаєш, я хочу закохатися по-справжньому раз і назавжди”.
“Ну й просидиш вдома, чекаючи на принца. Підем завтра з нами в кіно”, запрошувала Надя.
Але Олесі не хотілося бути зайвою. Вона вірила, що десь є її доля просто ще не час.
Одного разу вона помітила, що Надя не в гуморі:
“У тебе щось трапилося? Чому така сумна?”
“Зі Славком посварилися навсім. Прийшли в кіно удвох, а він побачив якихось дівчат, підбіг до них, сміється. А я стою, мов “бідна родичка”. Через десять хвилин згадав про мене. А потім увесь фільм крутив головою, дивився на них. Після кіно я йому все вилила”.
“І що він?” цікавилася Олеся.
“Що? Відправив мене куди подалі. Додав, що набридла. Ну й я його до космосу На цьому наша любов закінчилася. Хай тільки спробує підійти!” злісно відповіла Надя.
Славко більше не підходив. Незабаром вона забула про нього.
Перед самим випуском подружки пішли гуляти в парк. Рання весна, тепло. Дівчата йшли, весело базікали, у Олесі в руці була книжка. Раптом поруч пройшов хлопець, випадково зачепив її книжка впала. Він одразу нахилився, підняв і вибачився:
“Вибачте, це випадково”, побачивши їх усмішки, теж посміхнувся. “Ось, візьміть. Чесно, не хотів”.
“Ну добре, пробачаємо”, відповіла Надя, а Олеся мовчала.
Хлопець був високим, симпатичним, з блакитними очима й кучерявим чубом. Їхні погляди зустрілися і вони одразу відчули притягнення.
“Буває ж таке”, промайнуло в Олесі, а він не відводив очей.
Опамятавшись, промовив:
“Гриць, Григорій. Але краще Гриць”.
“Надя”, швидко простягнула руку вона, “а це Олеся”.
“Дуже приємно”, відповів Гриць. “Ви кудись поспішаєте?”
“Ні, просто гуляємо”, сказала Надя.
Їй Гриць дуже сподобався. Вона вже вирішила: цього хлопця не впустить. Але бачила, як Олеся дивиться на нього, а щоки палають, як маки.
“Здається, Лесі теж він подобається”, подумала Надя. “Та з нею я швидко розберуся, вона ж скромна поступиться”.
Але Грицю подобалася Олеся. Навіть якщо вона мовчала, а подруга базікала, він дивився саме на неї.
“Яка ніжна й соромязлива Саме такі мені й подобаються”, думав він.
А вголос сказав:
“Я теж нікуди не поспішаю. Можна разом?” звернувся до Олесі.
Вона всміхнулася й кивнула. Надя від
