**Щоденниковий запис**
Це було біля моря.
«Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владо? На себе вже не схожа, де твій палаючий погляд, де твій радісний настрій, яким ти завжди всіх надихала? Ну розвелася й розвелася з тим своїм» мати додала нецензурне слово. «Правильно зробила, і нема чого страждати».
«Мамо, та я й не страждаю. Вже як рік, як розлучилася з чоловіком, звикла. Донька не дає нудьгувати. До речі, моя Даринка явно випереджає свій вік. Часто дивує своєю дорослістю, хоча їй ще й дванадцяти нема. Все через те, що вона любить читати твої журнали. Вона читає все підряд», відповіла Влада.
Вирішили з донькою махнути на море.
«Ось саме! І Даринці треба відпочити, вона ж у нас розумниця, відмінниця в школі. Давай поїдете разом. На санаторії чи туристичні путівки зараз нема грошей, але в приватному секторі можна оселитися. Я вам допоможу», наполягала мати.
«Мамо, погодься!» почувся голос доньки. «Тим більше бабуся нам підкине гривень. Може, і ти з нами?» весело додала вона. «Знаєш, мамо, вода й сонце живлять дерева, і вони стають міцними. Так і ми з тобою наберемося сил».
«Господи, де ти це береш, Даринко?»
«Та ж читаю! Із бабусиних журналів. Ну й у школі вчуся, якщо ти не помітила», сміялася дівчинка.
Владиний відпуск наближався, і вона вже вирішила: поїдуть із Даринкою на море. Закінчивши останній робочий день, вона попрощалася з колегами:
«Дівчата, бувайте! Я так рада попереду відпочинок».
«Гуляй, Владо, засмагай, купайся й знайди собі гарного хлопця», пожартували вони.
Почали збиратися. Наповнювали валізу. Заїхали у торговий центр, купили нові купальники, шорти. Даринка від щастя співала:
«Це було біля моря, вона йшла піском, він дивився на неї»
«Доню, це звідки?»
«Мамо, читала в журналі».
«Ще зарано тобі таке читати. Треба викинути ці журнали», сказала Влада.
«А інтернет заборониш теж?»
«Так і зроблю».
«Ну, мамо, це вже насильство», сміялася донька.
«Давай, особистість, збирай речі», відповіла мати.
«Мамо, а Віра мені заздрить. Їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє його».
«Зрозуміло У них важко мама інвалід, батька нема. Знаю, як їм нелегко», зітхнула Влада. «Може, Вірочка виросте, і їй пощастить. Тоді й поїде з мамою».
«Але коли це ще буде», сумно промовила Даринка.
Ввечері перед відїздом сиділи на дивані й говорили про море, коли донька раптом заявила:
«Мамо, а може, ти там зустрінеш свою долю?»
«Що?!» Влада аж підскочила.
«Ну, кохання свого життя! Як у тому вірші: Це було біля моря, де ажурна піна Ось із цієї піни до тебе вийде твій суджений».
«Даринко, ну що ти несеш?» Влада розвела руками.
«Та нічого, піду спати», зіскочила донька й пішла до своєї кімнати.
Їхали потягом. Дорога зайняла добу. Влада з Даринкою раділи, дивилися у вікно, милувалися краєвидами. Востаннє вони були на морі чотири роки тому тепер їх переповнювала радість.
Прибули на вокзал у вечірній час, дісталися приватного сектору. Господиня попередила:
«Дівчатка, ось ваша половина. Другу займає хлопець Олег, чемний парубок».
«Ну й що з того?» подумала Влада й почала розташовуватися.
«Мамо, підемо на море!» кликнула Даринка. «Потім розберемо речі. Може, зануримося»
Владі теж хотілося. До моря було близько вийдеш з хвіртки, і воно вже видно.
«Підемо. Ввечері гарно купатися не спекемося, сонце вже не таке», погодилася вона.
«Мамо, яка краса!» тараторила Даринка. «Ось воно, море!»
Скинувши шльопанці, вона зірвалася у воду, посміхаючись від щастя. Вискочила, зняла шорти й футболку і знову бігом у хвилі. Влада помітила: морінь справді була ажурною.
Поверталися вже в сутінках. На веранді стояв симпатичний чоловік із баночкою пива. Проходячи повз, Даринка раптом сказала:
«Пиво містить токсини й навіть солі важких металів»
«О, добрий вечір!» здивовано промовив він. «І звідки в вас такі глибокі знання?»
«Добрий вечір», привіталися обидві.
«Треба більше читати», гордо відповіла Даринка й пішла у хату.
Олег усміхнувся:
«А я боявся, що буде нудно. З такою сусідкою не пожуришся».
Наступного дня Влада запропонувала:
«Може, підемо на екскурсію, а на пляж увечері? Встигнемо ще й обгоріти».
«Давай! Треба оглянути місцеві краєвиди», погодилася донька.
Увечері на березі було менше людей. Вони одразу побачили Олега він сидів у сонцезахисних окулярах і дивився у море.
«Ма
